Уперше опубліковано: 29.08.2021
Автор: anti-colorados
Як офіцер розвідки Канаріс показав себе з найкращого боку. Можливо, це сталося тому, що командування цікавили питання, пов’язані з морськими перевезеннями в Атлантиці, і це для морського офіцера було близьким і зрозумілим. Однак він постійно просив керівництво про повернення в море і отримав цю можливість, ставши командиром підводного човна. До кінця війни, за чутками, він встиг потопити 18 суден противника.
Загалом Німеччина у війні зазнала принизливої поразки, втопила свій Флот відкритого моря і скоротила армію до мінімуму. Проте Канаріс залишився на службі і 20-і роки провів у морі, де служив офіцером на різноманітних кораблях. У вересні 1934 року, через півтора року після приходу до влади Адольфа Гітлера, Канаріса призначили командувачем військово-морської бази у Свінемюнде. Це був явний «дембельський акорд», бо після призначення на таку посаду морського офіцера чекала відставка та пенсія.
Але після перебування на цій посаді лише впродовж кількох місяців Канаріса викликали до Берліна, де він отримав призначення, зовсім несподіване для 47-річного морського офіцера. Його було призначено на посаду шефа військової розвідки – Абверу. Як потім з’ясувалося, кадровики підняли низку особових справ різних офіцерів, і кандидатура Канаріса виявилася найкращою. Він володів іноземними мовами і мав за плечима досвід польового агента розвідки, де зарекомендував себе з найкращого боку. Плюс до того, як офіцер мав бездоганну репутацію.
Напевно, цей вибір був зумовлений і відкритою позицією Канаріса з приводу поразки Німеччини у війні. Він не приховував того, що вважає несправедливими та принизливими умови капітуляції, а також був прихильником відновлення збройних сил. Так з 1 січня 1935 року військова розвідка отримала свого нового шефа. Однак нова посада відчинила йому двері на саму верхівку влади Рейху, і він отримав доступ на наради, які проводив Гітлер, зокрема, з питань планування військових операцій на найближчий час.
Тоді Канаріс зрозумів, що його бажання відновити збройні сили Німеччини для того, щоб припинити принизливе ставлення до Німеччини, насамперед з боку Франції, ніяк не простягаються далі. Гітлер і його найближче оточення планували світову експансію, а вже досвідчений офіцер розумів, що це й до чого призведе, і в результаті зробив висновок про те, що йому не по дорозі з фюрером. І це не тільки стало його внутрішнім переконанням, а й знайшло відображення в його конкретних діях.
Так, 22 серпня 1939 року фюрер зібрав нараду військово-політичного керівництва Рейху у своїй баварській резиденції Берхтесгаден. Там він оголосив про те, що отримав схвалення Сталіна на війну з Польщею, що завтра буде відображено відповідним документом і що 1 вересня – останній термін початку військової операції проти Польщі. За умовами наради, ніхто з присутніх не отримав на руки жодних документів щодо його суті і було заборонено робити хоча б якісь записи упродовж довгої промови фюрера. Але Канаріс був позаду всіх і трохи конспектував цю промову. Щойно нарада закінчилася і він прибув до свого мюнхенського готелю, він з пам’яті відновив основні моменти промови Гітлера і передав це резюме одному зі сподвижників, полковнику Гансу Остеру, який передав цей запис голландському військовому аташе в Берліні, а той переправив документ до Лондона. Тож там заздалегідь знали про прийняте фюрером рішення.
У Канаріса була достатня кількість однодумців і противників Гітлера після «Ночі довгих ножів», коли за наказом фюрера було знищено керівництво СА, та після подальших репресій проти тих, хто мав репутацію, набагато поряднішу, ніж у Гітлера. І надалі Канаріс спирався на них, саботуючи різноманітні плани Гітлера, і, зрештою, вони стали ядром невдалого путчу у 1944 році. Але одним із найцінніших досягнень Канаріса став зрив операції «Фелікс» із захоплення Гібралтару. Володіючи іспанською, Канаріс особисто зустрічався з близькими людьми генерала Франко та переконав його зберігати нейтралітет, не брати участі самому в цій операції та не дати німцям діяти з території Іспанії. Зрештою Канаріс потрапив під підозру, його відсторонили від посади, спочатку відправили у заслання, а після замаху на Гітлера – до концтабору, де його і вбили.
Але знаковою та повчальною тут є фраза, яку Канаріс промовив своїм соратникам у червні 1940 року, одразу після капітуляції Франції, в момент найвищої ейфорії Гітлера. Сказав він приблизно так: «Якщо Гітлер переможе, це, безперечно, буде кінцем Німеччини. І якщо Гітлер програє, це також стане кінцем Німеччини і нашим кінцем теж, тому що ми не змогли позбутися його».
Це сказала людина, яка особисто зробила для провалу ключових операцій більше, ніж, можливо, хтось ще в Німеччині. Він не встромлявся в телевізор, не сидів склавши руки, він ризикував своїм життям і таки поклав його на вівтар боротьби з цією чумою. Проте він саме так бачив ситуацію. А всілякі «не такі» бачать себе в білому і на білому коні. Так не буває, і на ЛО таких поглядів не було і не буде. Гарантую.