Уперше опубліковано: 10.09.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Саме зараз, коли ворогу ввалили по самі брови, постає питання про те, як чинити з явними чи прихованими пособниками окупанта, які перебувають поза юрисдикцією України. Ті, хто перебуває в зоні дії нашого законодавства, знайдуть свою міру покарання у Кримінальному кодексі, починаючи зі 111 статті, і загалом з ними – все зрозуміло. Але ось що цікаво. Ось у ці кілька останніх днів, коли розпочалася роздача люлів на Харківському напрямку і коли стало зрозуміло, як воно все буде до повного звільнення України і, сподіваюся – до формування буферної зони вглиб території противника хоча б кілометрів на сто, проявилася дуже цікава особливість «не таких».
Просто на вибір візьміть будь-якого з цих персонажів, крім тих, хто щоденні виступи у ЗМІ чи Мережі зробив своїм заробітком, і подивіться на їхню реакцію. Всі вони або глухо мовчать, або починають щось завивати про мир, мовляв, треба припиняти війну й загибель людей. Але ми розуміємо, що в лютому-березні у них не виникало таких філантропічних думок, а от коли їхня банда побігла, вони раптом перейнялися миром і їм стало шкода мирного населення.
Хоча буквально минулого тижня вони сиділи прямо на відомому місці і намагалися нам розповідати про те, що ми повинні робити і чого не повинні. При цьому варварські обстріли Харкова та Миколаєва їх не чіпали абсолютно і загибель мирного населення їх якось не вражала. А ось зараз їх порвало, як гармошку на весіллі. І все б нічого, якби те саме і саме зараз не співав відомий пропагандон Соловйов.
Соловьёв: мы всё время ищем мира.
Точно!
Двести тысяч российских солдат при поддержке ракет, кораблей, авиации и танков вторглись в независимую страну и убивают там мирных людей – а почему?
А потому что мира ищут. pic.twitter.com/6CJVrK8Sx3— Проф. Преображенский (@prof_preobr) September 9, 2022
І тут знову варто нагадати те, з якою поганню ми маємо справу, щоб ні в кого не виникло бажання вчергове повірити цій злобній гадині. Справа в тому, що будь-який «не такий», вибудовуючи правильні і красиві фрази, насправді вкладає в них сенс, прямо протилежний тому, який можна зрозуміти, не знаючи про їхнє друге дно. Так, ми не раз писали розшифрування того, що ця публіка має на увазі під фразою «Ми хочемо, щоб усе швидше закінчилося і настав мир». Це вони розповідали в лютому, роблячи свої налощені морди максимально сумними, а брови – хвацько піднімали в подиві. При цьому вони казали, що вони проти цього всього, маючи на увазі війну.
Таке говорили як усім відомі опозиціонери, так і різноманітні розкручені блогери. Вони витискали із себе страждання, але виходило в них – не дуже. Ну, а трохи згодом вони закинули цю риторику і перейшли на іншу, на кшталт: «Хвилинку! А чому особисто я мушу страждати від санкцій? Я тут до чого?» Минуло ще трохи часу, і риторика набула конкретнішого характеру: «Ніхто не хоче йти, вони тільки такий вигляд роблять, бо не хочуть втрачати наш ринок». Але ніщо не стоїть на місці, і зрештою договорилися до такого: «Та вони ще навколішки до нас приповзуть. А все, що нам треба, купимо в Дубаї і плювати ми хотіли на санкції!»
Зауважимо: у всій цій риториці вже нічого немає про війну і про те, що саме викликало ці санкції, а також їхні особисті незручності. Деякі прямо почали звинувачувати нас, а хитріші – обійшли нас і почали виливати помиї на Захід. Ну, й тема з візами розкрила всю цю мерзоту, як банку протухлих консервів. Замість того щоб боротися з режимом, вони почали боротися з санкціями, люто та консолідовано, при цьому чітко переходячи на риторику путінських чиновників та пропаганди.
(Далі буде)