Власне, ми підійшли впритул до сильної сторони совка, яка, безумовно, була. Світова спільнота могла скільки завгодно звинувачувати совок в агресії, в тому живодерстві, яке він коїв зі своїм населенням, і вішати на нього (причому справедливо) всі найтяжчі злочини, які тільки можна було кваліфікувати в принципі, ну, а далі що? А нічого! Так сталося з Лігою Націй, з якої викинули лише дві країни – Німеччину з її Гітлером та совок зі Сталіним. Зауважимо, оголошувати совку санкції чи будь-які ембарго було просто марно тому, що ніякої особливої торгівлі з ним не було і згортати просто нічого.
А санкції дієві тільки при обмеженні або повному перекритті фінансових потоків, яких у совка теж не було, а отже, перекривати не було чого й відібрати теж було нічого, хіба що будівлі посольств, але це не відігравало жодної ролі й не мало значення. Ба більше, сам совок уже досить впевнено займався мародерством. Достатньо згадати, як з Іспанії відчалив «на зберігання» її золотий запас. До речі, з тієї Барселони, яка зараз знову там каламутить воду, і знову – за участю москви. От хто любить наступати на ті самі граблі, то це – каталонці.
Проте совок як держава не мав активів за кордоном, і тому заморозити чи вилучити було просто нічого, тож не було жодних дієвих інструментів, якими совок можна було б змусити повернутися до адекватного стану. Особливо гостро це питання постало тоді, коли совок створив свій ВПК, на якому працювали мільйони рабів, готових за пайку випускати десятки тисяч танків, винищувачів та бомбардувальників. Ця обставина позбавляла можливості застосування навіть крайнього ступеня впливу за допомогою військової сили.
Крім того, на Леніні та деяких інших вождях пролетаріату закінчилися спритні паночки, які вантажили масам вуха про знищення інституту приватної власності, а самі, як заліковані, возили до буржуазних країн валюту, діаманти й золото десятками кілограмів і складали все це в особисті сейфи і на особисті рахунки. Після воцаріння Сталіна вони або розбіглися, або загадково «врізали дуба», як вождь пролетаріату, або пішли у розхід. На тому й закінчилася епоха «графів Монте-Крісто» від співаків світової революції.
Тобто вийшла така ситуація, в якій Захід не міг дотягнутися ні до горлянки совка як територіальної суспільно-політичної сутності, так і до окремих глоток його керівництва, бо поза межами совка просто нічого не було, за що можна було б смикнути. Ось це й була та сильна сторона, яка забезпечувала живучість совка. Перше – наявність внутрішнього рабовласницького ладу, який став просто абсолютним, і владі були доступні як інструменти витискання з рабів усіх соків, так і інструменти істотного регулювання поголів’я рабів. Раби це знали, відчували на собі і розуміли, що їм піти в розхід – легше, ніж просто пчихнути чи видати інший фізіологічний звук.
Тепер перенесімося в наші часи та розгляньмо потуги путіна у справі реставрації совка чи неосовка у формі квазіімперії. Насправді навіть пряма мова путіна про те, що він вважає найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття падіння совка, не може викликати нічого, крім сміху. Зауважимо: найгучніше виступають у ролі плакальників по совку ті, хто робить речі, прямо протилежні його суті. Але всім, хто хоче реставрувати совок, слід звернутися до того, що робив Сталін, та відновити єдину перевагу совка, а саме той принцип стратегічного пофігізму, про який ми говорили на початку.
А для цього потрібно повернути всередину всі активи держави, розміщені поза рф, а потім – найнеприємніше. Треба повертати із закордонів своїх повій, собак, дружин, дітей і все, нажите непосильною працею. Якщо яхти і літаки ще можна перегнати в Сочі, то замки, палаци, вілли, острови та іншу нерухомість треба було починати продавати саме в той момент, коли стало свербіти те місце, яким було вирішено впхнути московію назад у совок.
Але в того ж Сталіна є рецепт, яким він вилікував своїх чиновників від шалених грошей, і якщо будувати совок, то треба згадувати й те, що і як треба робити з «товаришами», які їсти зволили в три горлянки. І тоді, якщо серйозно говорити про відновлення совка, то путіну треба застрелитися першим, а потім – ставити до стінки Міллера, Сєчина, Медведєва, Роттенбергів, Вексельбергів, Чубайсів та інших Дерипасок, а гроші повертати у скарбницю.
(Далі буде)