Окінава. Останній штрих. Море (Частина 1)

Уперше опубліковано: 27.09.2021

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Спочатку ми не планували створювати якусь епопею про битву за Окінаву, але чим більше довелося занурюватися в цю тему, тим масивнішою стала виглядати ця подія з різних точок зору, починаючи від самої битви на острові й закінчуючи тим, що відбувалося в повітрі і на морі в цей самий час. Довелося перечитати безліч спогадів моряків, які брали участь у підтримці десантної операції та пережили конвеєр атак японських камікадзе, і спробувати зрозуміти, як їм було на місці, на якірній стоянці, являючи собою ідеальні цілі для атак згори.

Ми присвятили окрему статтю тому, хто саме прийняв на себе основний удар камікадзе саме в цій битві, й надали свій погляд на те, як битва за Окінаву вплинула на прийняття рішення про застосування ядерної зброї на центральних островах Японії. До речі, вже згодом нам надіслали фото, яке дало маленький, але дуже важливий штрих саме до цього аспекту теми. Ось воно.

У руках офіцера – невиразний предмет, який не привертає до себе жодної уваги, і, мабуть, ті, хто ще не бачив цього фото, нізащо не здогадаються, що це таке. Я не здогадався. Насправді це плутонієве «ядро» бомби «Товстун», скинутої на Нагасакі. Охочі можуть знайти в Мережі фото цього міста після бомбардування і подивитися на те, що зробив цей невеликий предмет, а не сотні важких бомбардувальників десятками тисяч тонн бомб. Тому коли виникають думки про те, чому було прийнято рішення про ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі, варто згадати цю картинку.

Але так вже склалося, що наша епопея розбилася на кілька частин: суша, повітря і ядерна зброя, але залишилося «море», яке саме собою напрошується для завершення всієї картини. Зрозуміло, що формат ресурсу не дозволяє писати дуже великі статті, і тому ми вирішили вибрати лише один з невеликих епізодів тієї гігантської бійки. Вибір цей був досить складним, проте ми вирішили, що він має безліч контекстів, які кожен зможе знайти самостійно.

***

7 грудня 1942 року, якраз у перші роковини атаки Японії на Перл-Харбор, на верфі Ньюпорт-Ньюз у Вірджинії було закладено п’ятий авіаносець класу «Ессекс» – USS Franklin, названий на честь президента Бенджаміна Франкліна. Через десять місяців, 14 жовтня, його вже спустили на воду, де виконувалося його дооснащення та випробування, а 31 січня 1944 року він вступив у стрій ВМФ США. До червня 1944 року його було розгорнуто у південній частині Тихого океану, де він брав участь в операціях на Маріанських островах, підтримував висадку десантів на Іводзіму, Чичі-Джиму, Ха-Джиму та Пелеліу. До вересня його призначили флагманом оперативної групи 38.4, і він брав участь у заходах підготовки до штурму острова Лейте на Філіппінах.

Саме під час цієї операції 13 вересня «Франклін» зазнав першої реальної небезпеки. Йому вдалося успішно ухилитися від двох торпед, але на його палубу спікірував японський літак, за зовнішніми ознаками – не камікадзе, і завдав незначних пошкоджень. А трохи згодом, 27 жовтня, його атакували три вже точно літаки-камікадзе. Один із них досяг мети і, пробивши літальну палубу, вибухнув на рівні камбузної палуби. Внаслідок цього інциденту 56 людей загинули та 60 – зазнали поранення. Пошкодження не дозволяли продовжити виконання завдання, і авіаносець відбув на ремонт, спочатку на атол Уліті, де було проведено терміновий ремонт, а потім пішов для капітального ремонту на верфі Пьюджет-Саунд у районі Сієтла, штат Вашингтон.

(Далі буде)