Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2026 року)
Нещодавно в одній зі статей ми побіжно згадали вихід мережі «Макдональдс» із росії після її широкомасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Цей процес охопив великі і малі іноземні компанії, додавши яскравості та споконвічності як економіці, так і повсякденному життю мешканців мордору. Такий аспект війни вартий окремої уваги, тому пропонуємо кілька статей зі спостереженнями на цю тему.
***
«От ви кажете – санкції…
– Я кажу?
– Ну, гаразд, не кажете. Думаєте».
Барон Мюнхгаузен про санкції проти росії
Зараз можна почути безліч думок про те, наскільки згубними для противника є вже запроваджені санкції, і часто міркування зводяться до того, що поки в лепрозорій стікаються гроші від торгівлі нафтою й газом, у нього будуть кошти для ведення війни в Україні. Загалом ніхто й ніколи не говорив про те, що «найжирніший» пакет санкцій покладе лепрозорій за один день чи місяць, бо це не удар ракети чи снаряда, щоб викликати миттєві та незворотні наслідки, проте людям все одно хочеться, щоб «тут і зараз».
Але якщо звернутися до риторики експертів, які просто зараз міркують про ефект від санкцій, але віднесених на пів року або рік назад, то виявиться, що тоді вони докладно розповідали, що саме нафтогазові надходження дають істотну частку валютної виручки федерації, а якщо говорити про весь обсяг доходів, то ці надходження дають від 25 до 35 відсотків, залежно від конкретного року з конкретними цінами на вуглеводні. Тому треба розуміти, що скорочення продажу нафти й газу дають відповідне скорочення саме цієї частки економіки ворога. А це означає, що буде зменшуватися та сама чверть або третина економіки лепрозорію.
Якби йшлося про те, що він живе виключно з цих доходів, то в такому разі спад споживання нафти й газу з федерації прямо і пропорційно обвалював би економіку, а так – ідеться лише про зменшення її частини. Інша річ, коли йдеться саме про валютний виторг, – там справи набагато сумніші. Але, з іншого боку, санкції вже вжарили настільки широким фронтом, що зациклюватись на нафтогазовій галузі було б неправильно.
Це й зрозуміло, адже інші три чверті економіки противника були нехай і пов’язані з нафтовою галуззю, але вже непрямо і з різним відсотком відносності. Однак практично щодня і вже точно – щотижня надходять новини про те, що зупинилися ті чи інші підприємства, які працювали на внутрішній ринок. Ті ж самі заводи автопрому вже – все. А, між іншим, вони випускали продукцію для споживача всередині країни і ні на який експорт не претендували. А зупинилися вони тому, що номінально були складальними виробництвами для світових брендів, які пішли з ринку.
Як відомо, великі і складні виробництва на кшталт автомобільних заводів завжди є транснаціональним утворенням, де на складальний конвеєр доставляються вузли і агрегати, виготовлені в різних країнах світу, а ритмічність постачань усього необхідного забезпечувала саме материнська компанія, і якщо вона пішла з лепрозорію, то це означає, що вона вивела з собою і всі ці ланцюжки. Відновити їх практично неможливо, а ліпити щось своє замість зниклого – нереально. Мало того, зібраних шибздиків материнська компанія позбавить імені, гарантій та всього іншого.
З урахуванням того що обсяг конкретного виробництва намагалися максимально локалізувати, частина деталей вироблялася на місці, але знову ж таки – на замовлення й під контролем материнської компанії. А раз так, то зупинка автозаводу веде до часткового або повного закриття місцевих підприємств, які саме й займалися виготовленням локалізованих вузлів та агрегатів. Якщо немає остаточного складання виробу, то і в них зникає робота.
(Далі буде)