Сама сцена настільки кумедна, що повз неї просто не можна пройти. Перед тим як упала таця або те, що нею оголосили, владімвладімич зайняв позу, в якій чекають якщо вже не кулеметну чергу, то відро холодної води – точно. На відео – незламний мачо, хоч і маломірний, але він сильно набичився і не реагує на сторонній шум.
Напевно, російська преса та інші спостерігачі думали, що в такій ситуації мала статися подія в діапазоні від діареї до інфаркту, але нелюдська міць та відсутні нерви не дали нацлідерові забитися в істериці. Ми не будемо уточнювати формулювання щодо того, наскільки там немає нервів, – може, їх немає і разом з мозком? Але мачо встояв, тут двох думок не може бути. Але ж встояла і нагороджувана панночка! У неї тоді які нерви? А вона ще ж і говорила в цей час. Причому вона навіть не змінила темпу мовлення чи тембру. Але кому цікава дівчина, що не злякалася таці, що впала? Ось богатир, що не забруднив спіднього від склянки, що впала, – інша справа!
Складається враження, що у кремлі йдуть уже на зовсім дешеві понти зі склянкою води. Адже ми пам’ятаємо іншу реакцію путіна, тільки не на грюкіт таці, а на вимкнене світло. Тоді мачо мало не рвонув кігті із зали і ледве опанував себе. Про світло він, мабуть, не знав.
Але повернімося до фрази «У нього взагалі немає нервів». Це зараз вона полетіла по Мережі, а я її почув уперше два роки тому. Тоді ненароком вийшов на зв’язок однокласник і друг дитинства, якого після школи ніколи живцем не бачив. Тепер він став дуже великим чиновником у рф, хай і не найбільшого калібру, але трохи меншого – точно. Він особисто був на аудієнції у путіна не раз і не два і вирішив, що мені цікаве його враження про путіна. Це якраз Дебальцеве було. Так от, саме тоді він і сказав, що вважає путіна людиною, у якої взагалі немає нервів. Зауважу, що однокласник – уродженець України, який потрапив школярем до росії і залишився там назавжди. А ще він тоді розповів, що коли валився совок, він, будучи молодим співробітником однієї з державних структур, разом із такими ж молодими колегами вже завантажився у літак, і всі були озброєні автоматами. Вони чекали команди на зліт і за три години – до москви. Він зауважив, що таких літаків у всьому совку були десятки, просто не пройшла команда на зліт. За його словами, вони були готові залити кров’ю столицю, але втримати країну від розвалу. Саме ці люди зараз є тими основними деталями механізму, який ми знаємо як рф.
Я розумів, що це – останнє спілкування з останнім другом дитинства, і запитав його, навіщо було кігтями тримати те, що руйнується. І ось те, що він відповів, пояснює майже все. Він сказав, що совок був величезною міццю, на яку зважали всі у світі. Тільки ця величезна туша могла вселяти страх, а значить – і повагу. Тільки збившись у щільну та однорідну масу, совок являв собою силу. Тоді я йому зауважив приблизно те, що говорив професор своїм студентам на початку статті: невже ти вважаєш, що тупа зрівнялівка – благо, адже це – рівність жебраків? Він відповів, що заради цієї міці можна багато чим жертвувати.
Наскільки я уявляю, він швидко піднімався щаблями кар’єрної драбини і не знав проблем та потреб простих людей, але був готовий жертвувати їхніми інтересами. Тобто він через усе своє життя проніс бажання оспівувати сіре озлоблене стадо, і в цьому стаді він бачить силу і сенс.
Він – дуже розумна і начитана людина, а тому не намагався мене переконувати. Після того як я відхилив його пропозицію допомогти нормально влаштуватися в росії, йому стало все зрозуміло, і залишилися лише два запитання, які можна було б не ставити, але він їх поставив. Він мене запитав, навіщо мені все це треба, адже в Україні буде дуже важко, а можливо, її скоро і не буде. Я йому відповів те, що він уже був готовий почути. Я сказав, що це моя і, між іншим, і його Батьківщина, але я буду з нею до кінця. І тоді він поставив останнє запитання про те, що я робитиму, якщо з російськими військами увійде і він, і уточнив: невже ти стрілятимеш у мене? І я відповів йому. Так минуле залишилося в минулому, а майбутнє – пішло в майбутнє, яким би воно не склалося.