Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Учора ми звертали увагу на те, як нервово у кремлі реагують на явні зміни в ситуації на Кавказі. Азербайджан дедалі чіткіше формує статус регіонального лідера, і навіть Вірменія, яка десятиліттями була і частково залишається васалом курника, поступово набуває власної суб’єктності, якої в неї ніколи й не було в новітній історії. Достатньо сказати про те, що станом на сьогодні кордони Вірменії охороняє прикордонна служба ФСБ з усіма відповідними наслідками. А залізниці та енергетика так чи інакше перебувають під контролем лаптів. Проте навіть Єреван поступово виплутується з тих тенет, які довго й завзято плели «брати» з москви.
Свого часу, коли вірмено-азербайджанська війна вийшла на свій фінальний відрізок, ми докладно і регулярно писали про ті події, тому що, безумовно, Азербайджан вів справедливу війну за деокупацію своєї території, що врешті-решт йому і вдалося. Тоді, вже шість років тому, нам було зрозуміло, що на нас чекає власна війна за деокупацію наших територій, і тому було зрозуміло, на чиєму ми боці. Ну, а після 2022 року Азербайджан постійно і послідовно надавав Україні посильну допомогу, за що й поплатилися заправки азербайджанської державної компанії SOCAR в Україні, опинившись під повітряними ударами лаптів.
У зв’язку з цим цілком обґрунтованим є вже наш інтерес до того, як із Азербайджану бачать хід нашої війни і головне – як там оцінюють те, що коять лапті. Тому пропонуємо кілька цитат із сьогоднішньої статті азербайджанського інформаційного агентства Minval. Напевно, це буде цікаво всім, хто пам’ятає те, до чого йшов Азербайджан понад 30 років. Тим більше що у статті виявилися досить цікаві спостереження, які було зроблено, що називається, «збоку».
«У путінської війни давно немає ні національності, ні географії – є лише нескінченна потреба в нових тілах. Поки володимир путін залишається далеко від окопів, російська військова машина перемелює тих, кого легше купити бідністю, обдурити обіцянками або заманити великими за місцевими мірками грошима. Сьогодні це мешканці російських національних республік. Завтра – завербовані за тисячі кілометрів від росії африканці…
Людина, яка два десятиліття розповідає росіянам про відродження могутності та «духовні скрєпи», довела країну до необхідності шукати солдатів в Африці. За даними українського МЗС на середину серпня, росія завербувала майже три тисячі громадян 37 африканських держав. Загинули щонайменше 486 осіб. Гана – серед країн із найважчими втратами.
Але ще страшніша статистика всередині самої росії. Війна особливо нещадно проходить котком по малих народах та бідній периферії. За підрахунками «Медіазони» та російської служби Бі-бі-сі, на тисячу жителів припадає 5,24 загиблих у Тиві, 5 – на Чукотці та 4,36 – у Бурятії. У москві – 0,24. Ці цифри говорять гучніше за будь-яку кремлівську пропаганду. Для мешканця столиці війна може залишатися рядком у Telegram. Для тувинського чи бурятського села вона приходить похоронкою, порожнім будинком та фотографією молодого чоловіка на цвинтарному хресті. Поки путін міркує про «дружбу народів», малі народи росії платять за його геополітичні амбіції власною кров’ю…»
(Далі буде)