Автор: anti-colorados
У цьому процесі є елемент іронії, який поки ще багаті товариші не змогли усвідомити до кінця. Вказані вище внески на суму майже 400 мільярдів рублів оформлено як добровільні та головне – цільові внески на війну. Простіше кажучи, коли податки, які вони заплатили, потрапили в доходну частину бюджету і були переформатовані на фінансування війни з Україною, – це одна справа, і зовсім інша – коли пацієнт особисто і з власної волі фінансує загарбницьку війну проти сусідньої країни.
Будь-який суд чи трибунал не прийме пояснень у стилі «Я не знав» або «Я не мав вибору». Цільовий внесок позбавляє аргументу «Не знав», а добровільний характер дії вбиває аргумент «Я не мав вибору», тому що добра воля – це і є твій власний вибір. Тут важливе те, що кожен із цих діячів і сам не дурень, і, безумовно, має штат непоганих юристів, які пояснили наслідки такого кроку, в тому числі й описані вище. Таким чином, розрив у статусі між відвертим бидлом та цими діячами – стрімко скоротився. Цар використовує і тих, і інших як витратний матеріал, тільки кожних – по-своєму.
СИГНАЛІЗАЦІЯ
Очевидно, що чим примітивніше влаштовано суспільство, тим більший запит на короткі імпульси сигналізації між владою та стадом. Це в розвиненому суспільстві є механізм фільтрації рішень і система, що дозволяє оскаржувати дії влади, а головне – працює принцип відповідальності влади за свої дії. Тому спілкування влади зі своїм виборцем має простір, у якому наявні балансири та противаги, без урахування яких влада просто не зможе функціонувати і буде заміщена іншою владою. У примітивному суспільстві нічого цього немає, і тому режим самовладдя швидко набуває форм автократії або диктатури, що спрощує і сигналізацію між верхом і низом.
Точніше, владі не потрібен зворотний зв’язок зі стадом як сутність, і тому, відкинувши лише цю сигнальну лінію, влада вже суттєво спрощує свою взаємодію зі стадом. Але дуже скоро самі сигнали стають коротшими і набувають форми наказів, які не терплять обговорення, а потребують беззаперечного виконання. Під це підводиться каральна система, щоб ізолювати тих, хто не може чи не хоче чути або підкорятися командам згори. В результаті залишаються навіть не накази, а гасла, дуже схожі на дзвінок або лампочку, на які реагував собака Павлова.
Багато хто пам’ятає набір гасел, якими було прошито все совкове суспільство. Це були навіть не накази, а щось на кшталт камертону, на який стадо було зобов’язане налаштовуватися, щойно таке побачить чи почує. Тобто конкретне гасло мало викликати реакцію у відповідь із набором слів та дій, які повинен був демонструвати кожен учасник стада. Ну, а розгалужена мережа сексотів дуже уважно стежила за правильністю реакції мас.
Але з часів Леніна ці гасла були надто кучерявими і довгими, наприклад: «Если партия (19 млн) скажет «Надо», комсомол (40 млн) ответит: «Есть!». А, між іншим, усе це можна було запакувати в більш лаконічну упаковку чи взагалі оформити в команду «три червоні свистки», наприклад. Але «революційна романтика», хоч уже й протухла, давалася взнаки саме в таких інструментах, і це створювало враження непорушності всього цього абсурду, який закріплювався відповідними гаслами на кшталт «Народ і партія – єдині!». А всі ці словеса створювали ілюзію того, що деградація не дійшла до свого логічного дна, а просто пішла вбік. Проте зараз ситуація сильно змінилася.
(Далі буде)