Уперше опубліковано: 03.01.2022
Автор: anti-colorados
Війна, що закінчилася, де-факто затвердила США як лідера Західного світу. Причому в Лондоні чітко розуміли, що Штати змогли успішно провести дві великомасштабні військові кампанії на театрах воєнних дій, рознесених по різні боки Землі. Ба більше, на відміну від Британії, яка завжди була сильною на морі й «кульгала» на суші, США однаково сильно відіграли на суші, в повітрі і особливо – на морі, де безумовно стали єдиною морською наддержавою. І при цьому новий лідер не спирався на свою колоніальну систему. Ба більше, у Британії дійшли висновку про те, що без командної боротьби не вдалося б наодинці тягатися з Німеччиною, яка змогла перетворитися на потужну мілітарну машину всього за шість років перебування Гітлера при владі.
Усе це привело до необхідності перегляду своїх позицій у світі, і Лондон справедливо вирішив, що в цьому випадку не слід оскаржувати першість США в Західному світі, а натомість – бути їхнім першим і найтвердішим союзником. З цього моменту британський маятник почав рух у зворотному від імперії напрямку. Відмова від амбіцій на світове лідерство дала змогу ставитися простіше до різних речей і дозволила вже без втрати обличчя включатися в різноманітні альянси з метою завантаження своєї економіки, а простіше кажучи – заробляння грошей. Лондон повністю взяв на себе роль світової фінансової столиці на тлі росту протистояння Заходу з комуністичним Сходом.
Тож Британія знайшла нову точку рівноваги і цілком задовольнялася нею. За відсутності колоній їй можна було рішуче скоротити управлінські структури та переформатувати бюджет на те, щоб зайнятися вирішенням питань, які, безумовно, накопичувалися за часів метрополії. Проте зв’язок із США і союзниками будувався на цілком зрозумілій основі, якою була єдина загроза – зі Сходу, яку не потрібно було вигадувати, бо совок ясно показував свої агресивні наміри. У зв’язку з цим, усім було зрозуміло, що Штати тримають прапор, а решта країн групуються навколо них, щоб у разі потреби ефективно протистояти агресії.
Не дивно, що напередодні руйнування совка всім стало зрозуміло, що цей стрижень, який тримав великий Західний альянс, перестав бути актуальним. Простіше кажучи, з комуністичним Китаєм було налагоджено щільні економічні відносини, і прагматизм підказував, що мирні та безумовно взаємовигідні відносини з ним вивітрюватимуть його агресивність, а поступово – і комунізм. Усе це вкладалося в теорію про те, що підвищення добробуту населення та рівня його освіти природно еродує комунізм зсередини, і поступово Китай прийде до того чи іншого формату західного суспільства.
Причому саме Британія мала свої власні підстави для такої впевненості, бо кілька її невеликих колоній на кшталт Гонконгу чи Макао показували, що етнічні і навіть історичні особливості місцевого населення не є непереборною перешкодою на цьому шляху. Очевидно, що колективний Захід всерйоз вважав, що якщо Китай з комуністами біля керма швидко рухається в напрямі цивілізації, то рф, що утворилася на руїнах совка, втративши комуністичне керівництво та відкинувши комуністичну ідеологію, ще швидше рушить до тієї ж мети і безумовно обжене Китай. Саме тоді й було ухвалено рішення про повернення залишків британських колоній Китаю. Ця ейфорія була подібною до божевілля, тому що об’єктивно ще не було жодних причин для того, щоб вважати, що росія і Китай перетнули точку неповернення і відкату до Холодної, а тим більше – гарячої війни. Весь Захід переоцінив ті процеси, які йшли в цих країнах, і насправді він зайшов непробачно далеко, послабивши не лише хватку на їхньому горлі, а й свою єдність.
(Далі буде)
* Макао – бувша португальська колонія