Уперше опубліковано: 03.01.2022
Автор: anti-colorados
Причому було б ризиковано говорити про те, що спецслужби та пропаганда рф випхнули Британію з ЄС. Якби не було таких настроїв, нав’язати це штучно було б дуже складно хоча б тому, що британське суспільство дуже консервативне. Таким чином, росіяни спіймали природну відцентрову хвилю і просто доклали до неї свої зусилля для того, щоб спрацювати як каталізатор природного процесу, який уже йде.
Ми можемо припустити, що Британія дійшла б ідеї реалізації Брекзіту трохи пізніше, і в такому разі вона була б більш підготовленою, а проблеми виходу були б не такими болючими, як ми це спостерігаємо зараз. Москва ж прискорила цей процес, і він пішов найкоротшим шляхом, з усіма відповідними проблемами незрілої ситуації.
А нам поспішати нема куди і тому можна відмотати ситуацію набагато глибше в історичному плані, щоб подивитися на те, навіщо Британія входила до ЄС і чого там не знайшла. Для цього слід згадати, що до Другої світової війни Британія мала форму імперії, яка вже просто фізично не могла рости далі. Справді, крихітна метрополія володіла колоніями, що в багато разів, а точніше – в десятки разів перевищували як її розміри, так і чисельність її населення. Простіше кажучи, імперія зупинила свій ріст, а як ми знаємо, припинення росту означає для імперії не точку рівноваги, а початок її розпаду.
На підтвердження цього існує маса теорій, але основним є фундаментальний принцип, який лежить в основі будь-якої імперії. Вона сильна лише тоді, коли росте. Причому цю силу відчуває як ядро імперії, так і її колонії. Ця потужність організму, який росте, змушує всіх працювати саме в цій парадигмі, але щойно ріст припиняється, це свідчить про те, що імперія видихалася і не має внутрішньої енергії для росту. З цього моменту вона змінює внутрішню парадигму з росту на втримання досягнутого.
Це – важливий момент, тому що раніше прийнятні втрати зумовлювалися надбаннями, а тепер вони починають співвідноситися з неминучими втратами. Імперія для себе визначає критичні точки, до яких вона може відступити без бою, бо воювати за втримання всього вона вже не може хоча б тому, що ця боротьба набуває зовсім іншого вигляду. Якщо захоплення можна виправдати звільненням від чогось чи когось, плюс – підключенням нових земель та народів до передової цивілізації, то на вже контрольованих територіях населення точно знає ціну цієї цивілізації, а тому – вдруге на граблі не наступить.
Звідси випливає й інший характер зусиль. Якщо раніше це була чиста, хоч і загарбницька війна, то тепер усе перетворюється на стадію каральних операцій. А це не може не обернутися проти метрополії у плані поступового розкладання колоніальних військ і падіння їхнього загального морально-психологічного рівня. А якщо так, то в разі сутички з іншою імперією, яка перебуває в стадії росту, стара імперія має всі шанси зазнати поразки, що й підтверджує історія.
І ось після закінчення Другої світової війни Британія починає згортати свою імперію і йти з захоплених територій, залишаючи за собою лише нечисленні анклави в якихось вузлових точках світу. Але основну частину колоній було без бою відпущено у вільне плавання. Британія зробила це з власної волі, а не під тиском ворога, і це – вкрай важливий момент. Справа в тому, що перш ніж прийняти це кардинальне рішення, безумовно, слід було позначити своє нове місце в цьому світі, що після статусу найбільшої імперії було не так і легко.
(Далі буде)