Деталі одного механізму (Частина 3)

Автор: anti-colorados

Точніше, ми підійшли до того бар’єру, за яким таке може бути можливим в принципі. Як відомо з відкритих джерел, наша балістика вже проходить випробування, і перші оцінки дуже обнадійливі. Начебто восени ракети повинні піти в серію і навіть циркулюють якісь характеристики кінцевих виробів. Тим більше що, швидше за все, наші військові використовують стереотип оголошення можливостей виробу в стилі західних армій – занижуючи їхні фактичні можливості. Лапті роблять навпаки. Але в нашому випадку важливим є те, як цим інструментом можна скористатися якраз у тому ключі, який було вказано на початку цієї частини повісті, а саме – в боротьбі з ворожою балістикою.

Як ми вже знаємо на власному досвіді, головною перевагою таких ракет є підлітний час. Ворог його скорочує до мінімуму і намагається завдавати ударів не з максимально заявленої відстані, а з дистанції вдвічі або й утричі меншої. Не виключено, що це викликано не так бажанням скоротити час від запуску ракети до її прильоту в ціль, адже зараз їх банально нема чим перехоплювати, а тим, щоб ракета гарантовано долетіла до цілі, не ризикуючи перевіркою її заявленої дальності. Але в будь-якому випадку чинник часу стає визначальним.

Принаймні, відкриті джерела дають такий вигляд повного бойового циклу пускової установки «Іскандер-М»:

Тобто у разі фіксації переміщень мобільної пускової установки, залежно від готовності екіпажу та сприятливих умов, час до пуску становить від 8 до 12 хвилин, і очевидно, що навіть боєприпас у вигляді ударного дрона, який баражує в цільовому районі, може не встигнути відпрацювати по цій цілі за той час, коли вона перетворюється з рухомої та стаціонарну. Потрібна особлива удача або точне знання стартової позиції, щоб підтягнути до місця свою пташку. Але зрозуміло, що таке буде винятком із основної кількості випадків. Для більш-менш гарантованого ураження такої цілі потрібен засіб ураження, який може відпрацювати по ній швидко й точно, а це якраз і є балістика.

Ба більше, якщо характеристики наших ракет за їхньою максимальною дальністю будуть реально досяжні, підловити можна буде вже не лише ПУ ракет «Іскандер-М», а й літаки, причому не лише важкі бомбардувальники на їхніх аеродромах. Скажімо так, авіабаза «Енгельс-2» назавжди перестане бути навіть аеродромом підскоку, бо за наявності нашої балістики вона швидше перетвориться на саратовську Чорнобаївку. Між іншим, з таким розкладом ворог втратить можливість виконувати довгі хвилі запусків дронів із прифронтових чи прикордонних локацій. Все це можна буде припиняти швидко та конкретно.

НІЖ У СПИНУ?

Загалом, як швидко буде налагоджено випуск нашої балістики, ще невідомо, але вчора стало відомо про те, що Держдепартамент США поінформував Конгрес про намір дозволити Туреччині передати Україні із власних запасів значну партію озброєнь американського виробництва. Згідно з документами, опублікованими американським зовнішньополітичним відомством, йдеться про 12 пускових установок M270 MLRS – гусеничну версію HIMARS, 70 оперативно-тактичних ракет M39 ATACMS, 2524 некеровані 227-мм реактивні снаряди M26 з касетними бойовими частинами, а також 47 тисяч касетних артилерійських снарядів M509A1 калібру 203 мм. Загальна вартість постачання оцінюється приблизно у $280 млн. Щодо процедурної сторони питання, преса пише таке:

«Через те що все перераховане озброєння вироблено в США, його передача з турецьких запасів третій країні потребує згоди американського уряду. Держдепартамент направив відповідні документи Конгресу на початку серпня. Законодавцям відведено 15 календарних днів на розгляд повідомлення. Окремого голосування для набрання дозволом чинності не потрібно: якщо за цей строк обидві палати Конгресу не приймуть спільну резолюцію, яка блокує угоду, передачу буде схвалено автоматично».

(Далі буде)