Автор: anti-colorados
Тут програється та сама історія, яка стала вже сигнатурою Додіка. Як завжди, його жадібність, тупість і просто бездонне невігластво призводять до рішень, що запускають незворотні та некеровані процеси. Пацієнт робить речі, про наслідки яких не має жодного уявлення. Прорахунок ситуації хоча б на два ходи вперед його обтяжує і втомлює, тому що в будь-якій дії його цікавить лише одне – як отримати грошей собі на кишеню, все інше – вторинне.
Тут – те ж саме. Розв’язана Додіком війна в Ірані загострила тему, яка й так була надто чутливою для Аравії, а тепер відступати нікуди. Або треба пропихати цей законопроєкт, за який Тромба завантажили подарунками вище ватерлінії, або саудити знайдуть собі партнерів десь в іншому місці, і подарунки підуть в іншому напрямку, а він отримає тавро кидала. А в цьому світі, крім Додіка, знайдуться й інші діячі, які діють за принципом «Будь-яка примха за ваші гроші».
Але камінь спотикання в цьому законопроєкті полягає в тому, що, на відміну від норм МАГАТЕ, які регулюють механізми передачі ядерних технологій і, відповідно, контроль за тим, щоб одержувач технологій не використовував їх для отримання ядерної зброї, у законопроєкті залишено послаблення, що якраз і дозволяють Аравії створити комплекс зі збагачення урану та/або переробки плутонію на своїй території.
Тобто Додік заклав в «Угоду 123», як вона фігурує в Білому домі та Конгресі США, одразу дві бомби. Перша – фактичне скасування контролю ключових моментів, які є запобіжним механізмом проти розповсюдження ядерної зброї. Друга – двостороння угода в тій галузі, що регулюється міжнародними конвенціями, підписаними, зокрема, і США, які зобов’язують закріплювати подібні речі спеціальним протоколом МАГАТЕ, а це тут узагалі не передбачено. Таким чином, Тромб де-факто формує прецедент довільної передачі ядерних технологій, навіть не уявляючи, як цим можуть скористатися Китай та курник. І, судячи з усього, при погляді на цей цирк ціла низка країн вирішили, що раз уже на прикладі України весь світ побачив, що означає своїми руками позбутися ядерної зброї, з одного боку, а на прикладі Ірану – на які жертви може піти країна для володіння нею, то настав час рухатися в цьому напрямі, поки не стало надто пізно.
ЯПОНІЯ
Як відомо, Німеччина і Японія після закінчення Другої світової війни самі на себе наклали аскези у плані пацифізму та безумовної відмови від розробки, виробництва, зберігання і застосування ядерної зброї. Але й вони вже поступово доходять висновку про те, що настають часи, коли ось такі самообмеження не тільки не працюють, а й стають шкідливими і небезпечними. Так, Німеччина вперше дала згоду на участь у військових навчаннях, легенда яких передбачає застосування французької ядерної зброї. Японія ж у прискореному порядку знімає власні обмеження з усіх тем, які стосуються обороноздатності країни. З огляду на те, що робить Додік, і на зростання мілітаризму в Китаї, сидіти склавши руки було б просто безглуздо.
Але саме ці дві країни самостійно мають усі технології, які дозволяють їм розгорнути власні ядерні програми. Науково-технічного потенціалу там є з надлишком для того, щоб дуже швидко створити всю власну виробничу інфраструктуру і дуже швидко вийти на виробництво готового виробу. Якби все це було у Саудівської Аравії, то, володіючи великими запасами уранових руд, вона могла б створити свою ядерну зброю, не озираючись ні на кого, а ось у цих двох країн ситуація прямо протилежна. Технології є, а серйозних запасів руд немає. Але зараз це – не надто велика проблема, тим більше – для Японії, яка вже успішно видобуває корисні копалини з дна моря. І взагалі історія цієї країни – низка дивовижних рішень, які дозволяли отримати потрібний результат там, де інші не просто опускали руки, а навіть не наважувалися підійти до вирішення проблеми.
(Далі буде)