Автор перекладу: Світлана
Те, що зараз роблять Штати, лише в першому наближенні виглядає логічно, проте якщо уважно придивитися до процесу, то картина змінюється на протилежну. Отже, Штати борються за те, щоб повернути на свою територію основні виробництва, які пішли за кордон, для чого ставлять бар’єри для іноземної продукції. І загалом цей механізм зрозумілий. Якщо хоча б на якийсь час позбавити своїх виробників конкуренції, то вони відновлять виробництво, а це поверне робочі місця і незалежність від іноземних постачань. Саме на цю схему повелися американці, проголосувавши за Трумпа, але тепер вони виявляють, що ті бар’єри, за які вони голосували, підвищують вартість товарів у їхніх магазинах при тому, що ті самі робочі місця якось не заколосилися, а нова промисловість не виникла.
У такому випадку можна не сумніватися, що ні Трумп, ні його оточення ніколи не визнають власних помилок і не зізнаються в тому, що вони або обрали неправильний шлях, або використовували неправильні інструменти. Натомість вони впарюватимуть стару пісню про те, що ось зараз треба потерпіти, а потім буде краса. Тільки не сьогодні, бо сьогодні – «день терпіння». При цьому все менш чіткими стають контури цього самого «завтра», а отже, й того, заради чого зараз треба потерпіти.
Очевидно, що американці не мають у своїй історії епохи соціалізму, а тому не в курсі того, що саме цю морквинку комуністи демонстрували масам. Якщо їм сказати, що Трумп зараз їм згодовує теорію «світлого майбутнього», яку совки бачили перед своїм носом десятиліттями, то вони образяться, адже Додік не комуніст, а бізнесмен. Але ким би не був популіст, який вішає локшину на вуха, методи маніпуляції масами одні й ті самі.
Якщо уважно придивитися, що саме робить цей пацієнт, то легко побачити, як він із поважним виглядом насаджує моркву на вудочку, щоб забезпечити рух стада ослів у потрібному напрямку. При цьому він розповідатиме погоничу ослів, що зараз тимчасові труднощі і всім тепер важко. Але при цьому він жертиме від пуза, його кишені тріщатимуть від бабла, а сам він буде насолоджуватися своєю спритністю, за допомогою якої він спустошив кармани стада і набив свої.
Трумп зараз зайнятий саме цим, а перед американцями теліпається та морквинка, яку вішали товариші типу Хрущова. Знову-таки, американці не дуже цікавляться власною історією, а вже світовою – гарантовано. Якби вони мали змогу порівняти те, що і як робить їхній позер і нарцис, вони б знайшли багато спільного з поведінкою Хрущова. Так, форма подання була дещо іншою, але методи – ті самі. Микита Сергійович стукав черевиком по трибуні, а цей – ставить широкі підписи на найтупіших розпорядженнях. Причому і той, і інший робили це картинно і так, щоб преса оцінила їхній бравий натиск.
Але вся ця метушня має під собою один важливий момент, який управляє ринком. Він виглядає дуже просто: виробляй дешевше або краще за конкурента, і ти процвітатимеш. А якщо тобі вдається поєднати найкращі ціну та якість, то твоє процвітання гарантоване. Але біда в тому, що це процвітання має і зворотний бік. Воно розслаблює, і якщо не підтримувати ці дві змінні на належному рівні, процвітання плавно перейде у гниття.
Власне кажучи, у першій половині ХХ століття США були безумовним світовим лідером у галузі промисловості, бо активно впроваджували новітні досягнення науки і відкривали нові сегменти ринку. Решта світу намагалася переймати досвід американців і просто слідувати за ними. Проте завдяки своєму швидкому руху вперед Штати могли виробляти дешевше, більше і з максимально можливою якістю. При цьому вони практично повністю покладалися на власні ресурси та потужності власних підприємств. Саме з цієї причини їм не варто було особливо непокоїтися про конкурентну боротьбу.
Але процвітання перейшло у стадію гниття, яке отримало своє визначення «постіндустріальна епоха». Між іншим, цей термін ввів професор соціології Гарварду Деніел Белл, який у своїй книзі «The Coming of Post-Industrial Society», що побачила світ у вже далекому 1973 році, окреслив параметри цієї епохи. Саме в цій книзі він описав, як економіка та суспільство зміщуються від виробництва товарів до послуг, інформації та знань, підкреслюючи роль науки, технологій та освіти.
Тут важливо вказати на ключові риси постіндустріальної епохи за Беллом:
- Економіка: домінують галузі послуг (освіта, охорона здоров’я, IT), а не важка промисловість.
- Технології: поширення інформаційних технологій, автоматизація, цифровізація.
- Робота: збільшується частка інтелектуальної праці, зростає значення креативності та інновацій.
- Суспільство: зростає роль освіти, науки і культури, а також глобалізація та інформаційна пов’язаність.
Як бачимо, це саме те, чому Трумп оголосив війну, а отже, він не тільки веде ретроградну політику в плані ізоляціонізму у стилі доктрини Монро, а й організував щось на кшталт «реіндустріалізації», чим показав своє повне невігластво і по суті, тягне Америку проти течії і вектора розвитку, що завжди закінчується погано. І це навіть не тому, що неосвічений діяч повернув не туди, а тому, що ресурси та енергію він спалює не для того, щоб рвонути вперед і тим самим відновити процвітання, а щоб рушити в ту точку, яка знаходиться далеко позаду в історії, де гниття не було таким помітним, як зараз.
І що найнебезпечніше – він же не просто обрав цей напрям руху, а входить у жорстку конфронтацію з іншими великими гравцями ринку, насамперед із Китаєм, який поки що рухається тим самим шляхом, який до нього пройшли Штати. Так, там є маса своїх особливостей, і частина з них небезпечні та ризиковані, але загальний напрям руху приблизно правильний, і там хоча б немає потреби витрачати ресурси на зустрічну течію. Лише одне це дає Китаю перевагу.
Але повернімося до тих двох ключових чинників, про які було сказано вище. Що ж Трумп хоче отримати в результаті: дешевші товари власного виробництва чи товари з новими властивостями або якістю, які перевершують конкурентів? Щодо дешевших товарів власного виробництва, то з цим у Штатах вже ніяк, бо будь-яка діяльність, яка не входить до набору постіндустріальних, має вкрай високі витрати. Як приклад можна навести електрички від «Тесли» та китайські машини, де при зіставних споживчих властивостях, якості та рівні технологій китайські вироби в рази дешевші.
Простіше кажучи, Штати давно розучилися випускати дешеву продукцію, і їм об’єктивно це складно робити порівняно з тими країнами, які ще мають дешеву робочу силу і не мають пресу із соціального навантаження на кінцеву вартість продукту. Жоден американський президент не наважиться зробити так, щоб у рази знизити рівень зарплат і знищити всю соціалку, тим самим зрівнявши цей чинник із конкурентами. Хоча Трумп і до цього теж підбирається дедалі впевненіше. Однак у такому разі постає запитання про те, як же там із процвітанням, що стало невід’ємною частиною суспільства? Адже такі маневри миттєво вивалять США із «Золотого мільярда», і тоді навіщо взагалі треба було городити весь цей город?
Але є і друга змінна, яка могла б відновити панівний статус Штатів, – якість і створення нових сегментів ринку, на яких можна було б втілювати своє лідерство. Але й це вже прокисло. У більшості флагманських галузей промисловості та економіки Штати теж упустили своє лідерство. Причому зробили вони це саме через те, що вже давно не мали конкуренції, а стикнувшись із нею, просто спасували, як ті самі «Тесли» перед конкурентами з Китаю чи Європи.
Іноді складається враження, що Штати просто навмисно відмовляються від прогресу і, використовуючи своє панівне становище у світі, гальмують його у глобальному плані. Як приклад можна навести мобільні телефони. Просто згадаймо час швидкого розвитку цього сегмента ринку. Від натуральних цеглин, які відрізнялися від звичних телефонів лише відсутністю шнура, вони перетворилися на мініатюрні вироби. І ще тоді пройшли натяки на те, що цей ринок занурюється в болота.
Напевно, багато хто пам’ятає, як досить довгий час нові моделі телефонів відрізнялися від старих ширшою поліфонією сигналу виклику та кількістю кольорів екрана. Ці дані величезними літерами набивали на рекламних банерах. Причому ніякої нової споживчої якості вироби вже не отримували, а потім відбулася революція. Замість кнопкових мобільників з’явилися сенсорні і практично повністю витіснили попередників. Кожен може спробувати пригадати, коли це сталося і які наступні зміни такого ж класу відбулися з цими виробами.
А по суті, такого стрибка більше не було. Довгий час рух ішов шляхом допилювання екрана, камер, об’єму пам’яті тощо. Якщо просто зараз узяти й подивитися найсвіжіший огляд новинок цього сегмента ринку, то можна почути про камери з їхніми мегапікселями, які вже давно досягли межі споживчої виправданості. Нікому не потрібна така чіткість зображення, щоб виводити картинку десять метрів на десять метрів. Чіткість зображення екрана давно досягла такої межі, за якою її подальше збільшення просто не має сенсу.
Тобто споживача переконують у тому, що він не зможе жити без чітких фоток і без можливості сфотографувати Місяць або мікроба. Але давайте чесно: коли ви переглядали свою галерею фото, якщо вам це не потрібно в роботі? А щоб зберігати такі фотки, треба більше пам’яті. Або ось іще один момент в описі нових моделей телефонів. Там всерйоз розповідають про те, що саме ця модель майже не гріється, коли ви граєте на ній у «важкі ігри».
Якщо ви їздите у громадському транспорті, то, напевно, бачили, що в ігри грають дуже рідко і практично ніхто не грає у «важкі ігри». Це або кульки, або карти, які були ще на кнопкових телефонах. А ось дати можливість телефонам працювати без зарядки тижнями – ні. Це тому, що щойно з’явиться такий функціонал, нові девайси купуватимуть вкрай рідко і нікому на думку не спаде міняти їх раз на рік, три чи п’ять років.
Взяти ту саму компанію «Еппл», яка щороку випускає новий телефон. Вони поміняли камери місцями, щось там допилили в екрані… Змін практично немає, а проривних – тим більше. Тобто випускається те саме, тільки в новому кольорі, а щоб споживач усе-таки мав підставу для покупки нового девайсу, йому пояснюють, що там же поставили іншу лінзу, новий тип пам’яті, а для тих, хто не особливо піддається, розкажуть про новий чип із мільярдами транзисторів. Але споживач там гарантовано не знайде нічого нового. Так буде з Айфон-17 цієї осені та 18 – наступної.
Тим часом китайці вже наздогнали не тільки «Теслу», а й Айфон не тільки тому, що вони швидко вчаться і швидко рухаються, а й тому, що імениті конкуренти стоять на місці і не можуть народити нічого нового, бо їм і так добре. Тобто вони не відчувають жорсткої конкуренції, а тому й не замислюються над тим, що треба якось переосмислювати споживчі властивості своїх продуктів і випхати щось, що вбило кнопкові телефони, тим самим забезпечивши відрив від конкурентів.
І ось виходить, що зробити дешевше вони не можуть, а створити нову споживчу якість – не хочуть або вже теж не можуть, зате хочуть отримувати кінські гроші. І от коли конкуренти виходять на ринок із виробами, що мають приблизно такий самий або й кращий набір споживчих властивостей та зіставну якість, виникає вже добре забута конкуренція – вже у сфері постіндустріальних форм ведення бізнесу. Ситуація говорить про те, що благодушність, викликана процвітанням, перейшла у гниття, і треба дякувати конкуренції за те, що вона вказала на такий стан речей.
А отже, треба збиратися з духом, витягувати свої інновації та йти у відрив від конкурентів саме за рахунок інтелекту та вміння формувати нові, місткі сегменти ринку замість того, щоб боротися на старих. Але американці обрали собі вождя, який пообіцяв їм зробити паркан і вбити конкуренцію. При цьому слід розуміти, що це він робить, виходячи з того, що сам американський ринок – окрема цінність, якою можна торгувати.
Тільки от низка великих компаній, таких як Audi, зараз просто вийшли з цього ринку за власним бажанням, а інші німецькі автовиробники, що мають у США свої заводи, зупиняють виробництво. Крім того, на початку цього тижня стало відомо, що просто зараз керівництво компанії «Кока-Кола» розглядає можливість переміщення з США до Нідерландів, Німеччини або Швейцарії. Це саме тому, що американський ринок стрімко втрачає свою привабливість, попри фантазми Додіка.
Власне кажучи, це і є корінь усього того, що ми зараз спостерігаємо. Невіглас не здатний усвідомити всі ці чинники і намагається розмахувати сокирою в посудній крамниці. Бачить, що цим не може досягти бажаного результату, і махає ще сильніше. Тобто він навіть не здатний зрозуміти, що робить щось не те. Однак плин життя невблаганний, і просто зараз ці потоки пробивають собі нові шляхи в обхід Штатів. У критичний момент кермовий виявився навіть без посвідчення водія, хоча сам він вважає себе поєднанням гонщика «Формули-1» і майстром вищого пілотажу (фото). Втім, чи нам цього не знати?