Уперше опубліковано: 07.06.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Більшовики, коли стало зрозуміло, що пролетаріат, якого вони обіцяли «звільнити», щоб він зажив набагато краще, ніж за царя, ніколи цього «краще» не побачить, почали застосовувати дуже ефективну тактику, гаслом якої було: «Зараз треба потерпіти, щоб швидше дістатися до світлого майбутнього». Причому самі вони в це не вірили, бо ніхто з них не міг до пуття сказати, коли це світле майбутнє настане і яким воно буде. Це нагадувало казку, в якій головному герою було поставлено завдання «піти туди, не знаю куди і знайти те, не знаю що».
Напевно, були якісь методички, в яких надавалися загальні вказівки відповідним товаришам про те, що відповідати, якщо у пролетаря виникнуть подібні запитання. І мабуть, певний час їм нелегко було відповідати на такі запитання, але згодом парадигма змінилася, і тих, хто про таке питав, почали зараховувати до провокаторів і залучати до справи, кого з лопатою, кого – з пилкою, а кого – і з кайлом. Ну, а якщо це було не одне таке запитання, то тут, як то кажуть, «пожалуйте бриться», бо пістолетів системи «Наган» залишилося від царя понад будь-яку міру, а тим більше – патронів до них із тупими, рівно спиляними кінчиками куль.
Тому за часи сталінських репресій мистецтво несення пурги на цю тему було втрачено. Якщо хтось ставив подібне запитання, виникала незручна пауза, і всім ставало зрозуміло, що було сказано щось непристойне, на кшталт слова ***, що красувалося на стіні кожного під’їзду і практично на кожному паркані. Причому якщо «Слава КПРС» виконували спеціальні люди, великими літерами і лише на високих і важливих будинках, то вказане вище слово населення писало повсюдно і самостійно, без будь-якої рознарядки, від душі.
Але в мене є власний досвід на цю тему. Скажімо так, з історією та географією у мене в школі (пізній совок) завжди було чудово. За підручниками практично нічого не вчив, бо знання теми були з інших джерел – купи прочитаних книг. Підручники використовував тільки для того, щоб дідусеві Леніну, наприклад, домалювати анатомічні подробиці, які, на мій погляд, були просто необхідні. Ну те, що я йому домальовував у простягнуту руку, краще не згадувати.
У зв’язку з цим у мене були досить добрі стосунки з обома вчительками історії та двома – географії. Вони часто замінювали одна одну тому, що в школі навчалися у чотири зміни і розклад часто перемішувався. І ось я на розвиток якоїсь теми ставив запитання про те, як воно має виглядати, це світле майбутнє. Часи вже були не такі страшні, як раніше, і вчительки по-чесному намагалися відповісти на це запитання.
Не буду тут описувати, що вони видавали, можливо, якось потім, але зазначу одне: жодна з цих оповідей не була схожа на попередню. Звідси, ще пацаном я зробив висновок про те, що всі ці казки – сон рябої кобили. Тим більше що ночами вдавалося зловити по радіо «Голос Америки», німецьку хвилю ВВС і радіо «Свобода». Тож про існування другого чи третього дна я вже тоді здогадувався.
Однак ця технологія виявилася універсальною, і майстри «художньої їзди по вухах» продовжують нею користуватися. Достатньо подивитися на дуже посереднього і похмурого казкаря путіна, який часто збивається з теми і забріхується, щоб побачити, як ці безтямні казки заходять його населенню, але зараз цікаве не це, а те, що зелень теж пересіла на цю справу вже системно.
(Далі буде)