Автор перекладу: Світлана
Останньою новиною вчорашнього дня стало здивування царя про те, що картопля в його царстві скоро буде коштувати як трюфелі, а в багатьох місцях її взагалі немає, що нагадало недавню ситуацію з яйцями. Коментуючи ситуацію, цар утримався від цитування формули «Якщо вони не мають хліба, нехай їдять тістечка», яку приписують страченій королеві Франції Марії-Антуанетті. І це не тому, що він навряд чи знає подібні тонкощі історії, не пов’язані з Рюриком, а тому, що в цьому разі він швидше висловився б по-іншому, як наш прапорщик Бойчук ще в совковій армії: «Не хочете їсти хліб із маслом – будете їсти *** із гірчицею». Але цього цар теж не сказав. А натомість звернувся до бульбенфюрера Лукашенка, щоб той наказав холуям поставити потрібний продукт на расєю. А звідти відповіли, що всю картоплю вже й так вивезли, вже самим не вистачає.
І ось уже близько опівночі у ворожій пресі з’явився матеріал саме на цю тему, але щодо Білорусії. У ньому йдеться про те, що уряд Білорусії зняв обмеження на ввезення низки сільськогосподарських товарів, включаючи картоплю, з держав Євросоюзу. Відповідно до постанови, починаючи з 27 травня, дозволено імпорт картоплі, яблук, цибулі та капусти з території «недружніх країн». Адже воно як виходить? Країни вони хоч і недружні, але жерти все одно хочеться. І якось так виходить, що у недружніх з їжею все гаразд, причому в сусідніх Польщі та Литві взагалі немає жодних проблем, а ось у них самих чи в нестерпно дружній росії якось не склалося. Преса так прокоментувала дивовижний факт дефіциту картоплі не в Судані чи Сомалі, а в Білорусії:
«Скасування заборони, однак, відбулося на тлі продовольчої кризи в Білорусі: останніми місяцями в країні спостерігається гострий дефіцит картоплі. На початку травня зникнення продукту з полиць магазинів визнавав Лукашенко. У тому, що сталося, він звинуватив місцевих фермерів, які, як стверджував глава держави, переорієнтувалися на експорт у Росію, де ціна на картоплю значно вища».
Дивно, але за цими звинуваченнями ще не було репресій. Адже Лукашенко не заборонив смертної кари, і її там практикують досі. Тож саботажники цілком могли б опинитися в розстрільних коридорах, де їм би виконали вирок із криками: «За бацьку! За картоплю!». Хоча ніхто не знає, як воно там буде далі. Поки що Лукашенко не перейшов до жорстких заходів, а проголосив відомий принцип: «Порятунок потопаючих – справа самих потопаючих». Простіше кажучи, він вийняв з нафталіну старі совкові методи і закликав громадян республіки садити на своїх присадибних ділянках якнайбільше картоплі, щоб уникнути проблем через нещодавні заморозки.
Ну, а громадянам слід згадати не лише цей історичний досвід, а й інший, коли більшовики проводили продрозверстку і повністю вилучали у селян усе продовольство, яке вони мали. Між іншим, це відбувалося в той час, коли керівники країни пролетаріату-переможця витрушували з буржуїв «кільця і браслети», каміння, метал і валюту, переправляючи все це хто до Швейцарії, як Ілліч, так і в США, як Лейба Бронштейн, він же – засновник червоної армії Лев Троцький. А там усе це лягало на секретні рахунки і в секретні банківські комірки. Було це вже понад сто років тому і, напевно, добре забуто. Але, як відомо, ті, хто забув свою історію, приречені на її повторення.