Авторка перекладу: Світлана
Болота дедалі виразніше наближаються до тієї межі, коли саме собою та повсюдно виникає запитання «Хто винен?». Такий рух відбувається не вперше, і тому ознаки наближення до неї вже добре відомі. Ну, а найголовнішим індикатором є нехай ще й легкий, але все ж таки шухер серед публіки, яка перебуває десь ближче до верхнього сегмента влади. Це – надійний індикатор, і ось чому.
Населення цього шару курника точно не постраждає від нестачі бензину, продуктів чи чогось іще. Саме цього там бояться в останню чергу. Вони знають, що в піковій ситуації відкриються спецрозподільники, і вони переживуть будь-які катаклізми без особливої шкоди. Охочі можуть самостійно знайти мемуари совкових діячів, які описували життя партійного та військового керівництва обложеного Ленінграда, і там – звернути особливу увагу на те, які продукти їм доставляли з «великої землі». Тож генетична пам’ять не дає їм панікувати саме з цього приводу.
Інша річ, що в такі часи виникає необхідність пошуку крайніх саме в їхньому середовищі. А вся справа в тому, що в певний момент звалювати все на підступи зовнішніх ворогів уже не виходить, і для того щоб публіка не кинулася шукати винних самостійно, треба їх своєчасно та гучно призначити згори. Якщо хтось вважає, що знизу ці пошуки неможливі, ми нагадаємо про досвід трирічної давності і про «марш справедливості» Пригожина на москву. Формально це ще не був бунт і до нього відкрито не приєдналися грошові мішки, яким після цього ходу назад уже не було б, та й прямих претензій до царя Пригожин не озвучував.
Навпаки, він говорив про те, що цар добрий, а ось бояри… і далі – за класичним текстом. У своїх промовах він прямо вказував прізвища тих, кого він хоче витягнути на червону площу і прилюдно страчувати, і публіці це дуже сподобалося. Це саме та мова, яку стадо в курнику розуміє найкраще. І зауважимо, ось цей марш якраз і став невдалою спробою пошуку крайніх знизу. Але тоді ситуація ще не настільки сильно назріла, бо у публіки ще був бензин і набір ілюзій про те, що все йде за планом, тільки в окремих моментах там хтось зажерся. Тепер інша ситуація, бо з кожним днем усім стає зрозуміло, що в країні відбувається щось страшне.
При цьому поки працює зазначена вище формула про доброго царя і злих бояр. Адже цар їм розповідає про те, що і з бензином усе гаразд, і війну він воює як треба, а з цього чернь робить висновок про те, що цареві не все доповідають і брешуть йому про черги на заправках, про палання заводів і про те, що війна, що йде за планом, не призводить до такого бурхливого зростання цвинтарів по всьому курнику з кінця в кінець. Тобто поки що публіка хоче вірити в те, що якщо цар дізнається правду, то все зміниться на краще, а тих бояр, які постійно обманювали його, він прилюдно покарає.
Ну, а Макіавеллі давно описав, що государ повинен мати чуття, щоб вчасно згодувати натовпу когось, хто стане цапом-відбувайлом, щоб не стати цим цапом самому. Зазвичай придворні чують цей момент швидше за царя, бо розуміють, що на цапа піде хтось із них, а тому – не варто сидіти прямо на п’ятій точці, а треба посилено діяти, щоб туди пішов хтось інший. Саме ця метушня і видає момент наближення до небезпечної межі. Коли зажерті бояри починають метушитися саме в цьому плані, це означає, що ситуація вже починає припікати. Ну, а коли це відбувається за декількома напрямами відразу, то жодних сумнівів бути просто не може.
(Далі буде)

зажерті [бояри] – це рос. “зажравшиеся”?
На московії орків, з 2014 року, росте та шириться сруськімі колоніями до окраїн дивної пєдєрації, — Свято відзнаки то 9 днів, то 40 днів, то роковин, то повернення з полону від Українців!!! І стає воно для московитів, день від дня, як уже НАЦІОНАЛЬНЕ свято— гуляння всеоркові!!! Веселітся і дікуєт уже, увесь табір …!!