Злочин і покарання (Частина 1)

Від редакції

Спочатку планувався розширений матеріал на тему нічної атаки на Київ, але довелося все залишити у тому вигляді, в якому воно опубліковано. Проте, може, воно й на краще, оскільки далі ми пропонуємо міркування на тему покарання російських терористів.

ЗНАЙТИ ЖИВИМ АБО МЕРТВИМ

Той епізод історії, який було наведено раніше, важливий тим, що практично невирішувану проблему Олександр перетворив на технічне завдання і, зваживши наявні сили та засоби, таки знайшов варіант, який привів його до успіху. Але тут важливо враховувати те, що він чітко розумів, у якій ситуації опинився і який результат хоче отримати. Простіше кажучи, він сформулював для себе чітку й зрозумілу мету, після чого почав торувати шлях для її досягнення. Зрештою йому вдалося те, що вважалося абсолютно неможливим.

У нашому випадку ми пропонуємо бодай спробувати вчинити подібним чином і подивитися, куди це може привести. Отже, ми точно знаємо, що ворог творить геноцид у терористичному виконанні, спрямований на знищення України та українців, а тому — плювати на те, чому він це хоче зробити. Нехай це залишиться між ним, Дугіним і Рюриком. Нам же цілком достатньо самого цього факту і розуміння того, що не можна домовлятися з тим, хто хоче тебе вбити, не приховує цього і намагається це зробити. Його треба притягнути до відповідальності, і якраз тут ми виходимо на те, з чого починав Олександр, а саме — яку мету ми переслідуємо і що хочемо отримати в підсумку.

Загальні риси такої мети виглядають просто — притягнути до відповідальності путіна та тих осіб, які винні у воєнних злочинах. Але далі потрібно розбити це завдання на кілька рівнів, де на кожному має бути ясність, а не загальні роздуми. Наприклад, хто має притягнути цю шоблу до відповідальності? Історичний досвід показує, що другого Нюрнберга не буде в принципі, і на це не варто розраховувати. І потім, саме в ході того самого трибуналу, який ми всі маємо на увазі, до смертної кари було засуджено лише 10 фігурантів. І це при тому, що під час тієї війни загинули десятки мільйонів людей.

Крім того, нацистів судили країни-переможниці, які зазнали серйозних втрат як в особовому складі, так і в матеріальному плані. Все це було свіжим і гострим, але, як було сказано вище, на шибеницю вирушив лише десяток із цієї веселої публіки. Ми ж маємо війну, в якій безпосередньо беруть участь лише дві країни — Україна та курник, а тому можна тільки уявити, що це буде за трибунал, якщо взагалі такий відбудеться. А між тим, якщо взяти тільки нальоти на столицю України, то за 4 з гаком роки масованих ударів уже були сотні таких ударів, і хоча точної цифри немає, але за будь-якими методиками підрахунків ця кількість уже давно перевалила за 400.

А це вже дещо подібне до того, що — з поправкою на технічні засоби, які існували в 40-х роках — Німеччина вчинила в плані нальотів на Лондон. Простіше кажучи, прутін і сотні його холуїв уже наколядували собі на холку не менше, ніж нацисти. Але тут постає запитання «а судді хто»? Міжнародний кримінальний суд чи суд ООН? Проте ми ж знаємо, наскільки сильно й незворотно згнили міжнародні інституції, а тому сподіватися, що хтось там здійснить акт правосуддя і покарає шоблу за геноцид, було б більш ніж наївно.

Далі буде