Хроніки внутрішнього згорання (Частина 2)

Різниця у змісті десяти пунктів для кожного учасника експерименту полягає в тому, що там наведено закони (або законопроєкти), в яких зазначено його авторство. Простіше кажучи, вказавши себе автором цього закону, депутат стверджує, що саме він над ним працював і писав той текст, який було подано на затвердження ВР. Ну, а кінцівка умови спирається на те, що кожен законопроєкт автор супроводжує пояснювальною запискою, в якій викладає необхідність ухвалення саме такого закону. Простіше кажучи, тут викладено мотиваційну частину документа, якою депутат пояснює колегам, які не заглиблювалися в тему, навіщо все це потрібно.

Якщо ти все це писав і над цим працював, то згадати всі деталі документа не становитиме особливих труднощів. А тому кожному з цих діячів можна виділити по три хвилини для того, щоб згадати суть кожного документа просто за його назвою. І тут з’ясується, що втомлені законодавці не те що не писали цих документів, а й навряд чи їх читали, а тому не зможуть зв’язно пояснити, про що цей закон, скільки в ньому пунктів і навіщо його треба було приймати. У підсумку ось ці трудяги, що мають небідні зарплати, потужний соцпакет, бронювання та вільний виїзд за кордон, втомлюються настільки, що їм від усього цього вже потрібен суворий відпочинок у вигляді регулярних канікул.

Війна на це ніяк не повинна вплинути, бо немає більше в Україні людей, які мають тяжчу й небезпечнішу роботу. Ось це – вершина справедливості, яку хамовита публіка демонструє, перепльовуючи одне одного автопарком або роблячи скандальні заяви для преси. Взяти хоч б Юзика… хоча спробуй його візьми, там такий прес, що його не охопиш, і так – уся квартальна шобла. А між іншим, ті ж Ляшко чи Тягнибок – без особливого піару давно і важко воюють. Наскільки відомо, Тягнибок після поранення знову вирушив на передок, а квартальні – на канікули.

ВИЇЗДНИЙ КВИТОК

Як відомо, квартальна влада постаралася забезпечити своїх колег по цеху не лише бронюванням, а й вільним виїздом, тому що саме ця публіка є стратегічною сировиною або чимось подібним. Під цю категорію потрапили не лише професійні музиканти, які закінчили консерваторії, або професійні актори, що закінчили театральні училища, а й художня самодіяльність, різного ґатунку танцювальні співаки, оповідачі анекдотів і навіть банальні стендапери. Те, що вони називають себе артистами чи співаками, – ні про що не говорить.

Скажімо так, у кожного є досвід великих застіль, коли з’ясовувалося, що прийнявши певну кількість вогненної води, деякі присутні співали не гірше, а часто – і краще співаків ротом, деякі – пристойно танцювали, і в обов’язковому порядку знаходився хтось, хто розповідав хохми з життя набагато веселіше за різноманітних стендаперів, які виконували на сцені номери за рукописами такого собі товариша Жидкова, громадянина країни-агресора, який намагався принижувати все українське і чомусь ніколи не робив нічого подібного з російським. Тож давайте всім співакам, анекдотникам і танцюристам із застілля теж дамо бронь тому, що вони вміють смішити чи тішити слух гарними піснями, чому ні? Вони теж консерваторій та училищ не закінчували, а роблять те саме, але не співають «Не твоя війна».

Ну, гаразд, ви дали броню тому, що… і далі – за текстом. Це означає, що вказані вище діячі мають демонструвати ось це все насамперед для наших військових, які відійшли від лінії фронту на відпочинок, поповнення та ротацію, в госпіталях, де відходять від поранень наші воїни, та мирному населенню, яке перебуває під ракетними ударами, щоб своїми «талантами» знижувати рівень стресу. Але як виявилося, вся ця публіка, особливо – квартальна, все це робить за межами України. То що ж це виходить, їм дали броню для того, щоб вони підтримували дух жирних котів в Іспанії, з’ї*антів у Німеччині та іншої публіки, подалі від України? Тоді в чому була їхня цінність, щоб звільняти від конституційних обов’язків?

(Далі буде)