Хитрі назви (Частина 1)

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

ІСТОРІЯ НАЗВ

Час від часу доводиться нагадувати про кумедну совкову традицію називати військові виробництва якимись нейтральними або безглуздими словами чи словосполученнями, що ніяк не відображають ні суті продукції, ні навіть галузі її застосування. У ті часи особливо любили давати назви з використанням слова «червоний». Причому це слово не завжди просто вписувалося у словосполучення назв, і тому нерідко виникали запитання або курйози.

Так, наприклад, дуже поширеною була назва «червоний жовтень» («красный октябрь». – Прим. перекл.), яка зовсім не відповідала тому, що було названо таким чином. Проте назва була настільки поширена, що майже ніхто не ставив собі простого запитання: як і чому жовтень міг стати червоним? Розгадка трапилася, коли неосвічена мужва «допиляла» іншу, споріднену назву – «красный пахарь». Дуже швидко воно почало звучати як «красный пыхарь», і це стало ключем для розгадки головної назви.

І справді, всім відомо, що у жовтні (за старим стилем) 1917 року більшовики захопили владу, згодом назвавши це революцією. А їхня історіографія пояснювала, що все почалося із захоплення Зимового палацу – Ермітажу посеред жовтневої ночі. Начебто вночі там засідав Тимчасовий уряд, і його там і захопили. Фактично вночі засідати – себе не поважати, і ніякого уряду там не було, натомість революційні солдати і матроси знали, що колишня царська резиденція досі зберегла величезні винні льохи, і от їх якраз і штурмували. Неабияке вживання алкоголю робить морду червоною, що і сталося в той момент.

Звідти все й пішло – червоні солдати, матроси та червона гвардія. А через те що спиртного було досить багато, то вакханалія тривала кілька днів, і тому сам переворот, а потім – і революція пофарбувалися в цей колір. І раз усе це відбувалося в останні дні жовтня 1917 року, то цей славетний штурм і червономорді революціонери дали підставу для мему «червоний жовтень». Вже згодом історію ретельно зачистили і придумали казку про те, що штурм Ермітажу було спрямовано на повалення Тимчасового уряду.

До речі, досі невідомо, що насправді виконував Ілліч у цей час. Адже майже два десятки років життя в Німеччині, Франції та інших пристойних країнах привчили його до доброго вина і пива, гарної їжі, походів по кабаках і борделях, і тому не виключено, що вождь світового пролетаріату, який добре знався на алкоголі, не втратив можливості безкоштовної дегустації елітних напоїв. Це тим більше здається справедливим, що будучи правителем країни пролетаріату-переможця, Ілліч харчувався і особливо «вживав» все те, що кур’єри возили йому з тих же Німеччини і Франції, включаючи й вина.

Зрозуміло, що потім усе це підчистили і розповіли пролетаріату, що пан, який ніколи не працював, проїдав таткову спадщину і ренту за землю, а також партійну касу, їв сухарики і запив чаєм з рублених онуч без цукру. Але ця історія – того самого рівня, що й причина його смерті від пострілу отруєною кулею (хоч не яйцем). Причому ходили легенди, що куля була отруєна, щоправда, без уточнення – чим саме. Але логіка підказує, що коли вже й говорити про отруєну кулю, то саме бацилами сифілісу, тому що вождь, як перед ним Петро 1, зіграв у ящик від цієї хвороби. Але повернімося до наших реалій.

(Далі буде)