Автор: anti-colorados
З Наполеоном було те саме, хоча він встиг захопити територій не менше за Рейх. Ніде такої дикості не було, як у російській імперії, а згодом – і в совку. І тут треба називати речі своїми іменами. Совок переплюнув імперію за рівнем репресій, і головне – за рівнем знищення національної ідентичності народів, чиї землі йому вдалося захопити, в рази. І причиною цього стала людожерська ідеологія більшовизму, яку, на жаль, не затаврували так, а може, ще й сильніше, ніж ідеологію нацистську.
Звідси і ставлення народів, які були під окупацією совка, до вигнання більшовиків 80 років тому. Так, народи розуміли, що, по суті, одна окупація змінюється іншою, але після того, що коїли більшовики, Рейх вигравав «в суху» з величезним рахунком. Ті, хто вже повністю усвідомив, що це за така смертельна зараза цей більшовизм, часто приймали рішення допомогти Німеччині у знищенні більшовизму під корінь.
Тому при оцінках тих фігур, які так чи інакше виступали на боці Німеччини, але насамперед – проти більшовизму, слід виходити з цих міркувань. Більшість цих людей просто за визначенням не могла поділяти ідей націонал-соціалізму, бо це була суто расова теорія чистоти крові, і вони в неї не вписувалися. Однак ситуація була навіть не у вигляді вибору меншого із двох зол, а вибору сторони, яка бореться з екзистенційним злом.
Наприклад, як можна дорікати литовцям у колаборації з Німеччиною, коли за рік перед тим їх окупував найжорстокіший і просто нелюдський режим, який одразу почав знищувати місцеву інтелігенцію і тих, кого можна було б назвати носіями ідентичності? Так, коли через рік почалася війна, литовці вирізали й перевішали комуністів, які не встигли відступити з червоною армією. Вони просто виконали свою «домашню роботу». Те саме і в нас. Люди не палали бажанням просувати ідеї Гітлера, але якщо здійснення його планів пов’язувалося зі знищенням совка, то на цьому етапі Німеччина ставала якщо не союзником, то попутником – точно.
Тож усі ті, хто досі не зміг примиритися з тим, що Роман Шухевич, Степан Бандера й тисячі наших героїв, які скористалися моментом і виступили проти совка, є для нас саме героями, які лягли у фундамент нації, можуть запитати себе: яка ж основна грань розлому виникла між ними та совками? А насправді це – дуже цікаве запитання, яке ще чекає свого висвітлення.
Для цього треба згадати, що таке совок. А це – держава пролетаріату-переможця. Тобто держава абсолютно незаможного і вкрай неосвіченого класу. Якщо захоплення влади здійснювали люди, які ще мали класичну, академічну освіту, то далі влада перейшла до рук відверто неосвіченої рвані на зразок Сталіна з незакінченою семінарською освітою. І зауважимо, що практично все ближнє коло Сталіна формували такі самі неуки.
І ось перша велика чистка, яку влаштував Сталін усередині партійного апарату, якраз і полягала в позбавленні від різноманітних розумників. Йому не було чого сказати людям з університетською освітою, знанням кількох мов та досвідом життя за кордоном. Ленінська «гвардія» здебільшого складалася з таких людей, а тому – темний невіглас Сталін і шобла уркаганів на зразок його самого просто не могли вжитися з такими «колегами». Відповідно, всі вони пішли під кулі за «шпигунство» на користь іноземних розвідок.
(Далі буде)