Дивні історії (Частина 2)

Тож із попівським захистом у них явно не склалося, і в такому разі треба робити щось інше. Зазвичай діє принцип «Розібратися як слід і покарати абикого». Але тут є певні нюанси. Адже якщо справді розбиратися як слід, то з’ясується, що ППО не вистачає тому, що зенітні засоби знищуються у промислових масштабах і на щоденній основі, а це ставить питання про якість цих самих засобів. І тут з’ясовується, що це схвалював до випуску сам фюрер. І навіть ті залишки ППО, які все ж таки ще є, перекинули до москви, і, відповідно, більшість регіонів залишилася без прикриття. Але ж це знову – рішення фюрера. Без нього ніхто не наважився б на такі передислокації.

Тому розібратися як слід – це означає знайти безпечних винних, які візьмуть на себе відплату замість фюрера. Звідси і друга частина принципу – покарати абикого. А саме в цій частині курник має справжні традиційні цінності. У різні часи такими були шкідники, а переважно – іноземні шпигуни. За товариша Сталіна вдавалося виявити шпигунів розвідок країн, які на той час не існували, і – нічого, шпигунів успішно розстрілювали в робочому порядку. Ось і зараз було зроблено висновок про те, що вся справа у шпигунах, і тому там усе виглядає приблизно так:

«Окремі групи впливу всередині еліт висловлюють підозри, що серію ударів по російських підприємствах оборонки не могло бути здійснено без інформації зсередини. За останні кілька тижнів справді було атаковано низку важливих підприємств ОПК, причому не лише дронами, а й ракетами…»

Тут цікаве те, що військові підприємства, уражені в ці дні, існували ще за совка, а наявність на їхньому загривку санкцій вказує на те, що продукція підприємства добре відома і її віднесли до такої, що працює на агресивну війну. Ну, а координати підприємств узагалі не є таємницею, і через те що вони – стаціонарні великі об’єкти, то тут інформація «зсередини» потрібна лише для того, щоб оцінити масштаби реальних збитків, завданих ударами, і не більше. Банк цілей можна формувати без агентурних даних, а просто користуючись засобами технічної розвідки та аналізом цих даних.

Загалом це взагалі не про те, чому таке відбувається і як цьому протистояти, а про те, кого треба назвати ворогом, який і влаштував усі ці неприємності. Відповідно, прутіна ніхто підозрювати не буде, бо він – свій товариш, плюс до того, він літав з лелеками, занурювався по амфори і навіть катався на коні топлес. Хіба такий богатир, хай і з невеликим зростом, у принципі може бути в чомусь винним?

Але це ще не все. За таких розкладів обов’язково треба обіграти тему, що зрадники і шпигуни хотіли зазіхнути на найсвятіше – життя царя. Тим самим фюрер повністю виключається з кола осіб, на кому взагалі може лежати відповідальність, а вороги не тільки коїли ось ці неподобства, а й кришили батон особисто на фюрера. Цей прийом активно використовувався товаришем Сталіним, і того ж голову НКВС Генріха Ягоду було звинувачено не тільки у шпигунстві на десяток розвідок, від польської до японської, а ще й у підготовці замаху на вождя і учителя, а також на інших відповідальних товаришів прямо на трибуні мавзолею, під час параду.

(Далі буде)