Вечір у «соловья и его помета»

Уперше опубліковано: 12.04.2023

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Щоразу це ставало робити дедалі складніше, і не через те, що рішуче не було охочих, а зовсім з іншої причини. Справа в тому, що якби пів року тому хтось сказав би, що по цілях у межах москви може бути завдано ракетного чи авіаційного удару, в це б ніхто не повірив, але тепер усе змінилося. Установки ППО тепер стоять по всьому місту і навіть на різноманітних будинках, що належать державі. Зрозуміло, що чим ближче до центру міста, тим частіше ці установки траплялися.

Ну, а якщо вдасться опинитися на червоній площі, то можна помітити відразу три установки. Одна стоїть на Лобному місці, друга – на Спаській вежі Кремля замість годинника, а третя – установка «Квадрат» на гусеничній платформі – затишно влаштувалася на верхівці мавзолею. Граніт трохи потріскався, але в уряді справедливо вирішили, що нехай він потріскається від гусениць установки ППО, ніж від прильоту ракети або дрона.

Таким чином, усім стало зрозуміло, що тепер можливість прильоту безпосередньо по москві стала цілком собі реальною, і тоді публіка стала прикидати, що багато з того, що пропаганда називала фейками, – насправді не такі вже й фейки. А якщо так, то всім зрозуміло, що влучити у стаціонарну ціль завжди легше, ніж у мобільну. І ось телестудія – це найбільш стаціонарний об’єкт, який тільки можна придумати. Тому ті гонорари, які платили масовці за присутність на записі, вже якось не виправдовували явного ступеня ризику.

Навіть обіцянка подвоїти гонорар не подіяла. І взагалі якби хтось не згадав про «наркомівські 100 грамів», які відразу перетворилися на 200, справа б так і не зрушила з місця. Тож залучити публіку вдалося лише після обіцянки, що за кожні 30 хвилин запису 200 грамів будуть оновлювати.

Ведучий уже пів години підігрівав публіку як у студії, так і по той бік екрана розповідями про те, як він особисто постраждав від цього ненависного Заходу і що тільки особисто в нього вкрали п’ять вілл на озері Комо, п’ять магнітофонів, п’ять магнітофонів закордонних, п’ять вітчизняних портсигарів, куртку замшеву… Все, що було нажито його непосильною працею, все загинуло. А якщо так, то Україні треба помститися… Але тут пролунав голос із залу:

– Вибачте, озеро Комо начебто не в Україні? Який зв’язок?

– Це хто це у нас таке дзявкає? Хто харю так розкриває?

У задніх рядах почулася метушня, удари та приглушений стогін, після чого почувся удар тіла об підлогу і шум волочіння. Після цього охочих вставляти свої репліки вже не знайшлося, і ведучий продовжив.

– Мститися будемо жорстко, ми ще не починали. Мій єдинокровний син ще не вступив у війну, хоча вже натурально закупив бойові стрінги, тактичну помаду для губ, пудру, що маскує інфрачервоне випромінювання, і навіть контрацептиви, які повинні його вберегти від особливо стійких боєприпасів.

Публіка явно не вловила, до чого хилить ведучий, і не знала, як на це реагувати. Душею, зігрітою 200 грамами «наркомівських», вони розуміли, що, напевно, тут треба б поплескати, але от руками чи вухами – не могли вловити, а на екранах, які зазвичай підказують реакцію: «Сміх», «Гул», «Оплески» та інше, – як на те зло, нічого не з’являлося. В такій ситуації вони вважали за краще сидіти мовчки й тихо, щоб не уподібнитися до товариша, якого щойно витягли у військкомат.

– Так от, мстити ми будемо так, як ворог цього від нас не чекає. Він ще не знає, до якого зухвальства ми можемо дійти. Так от, усе я розголошувати не маю права, але дещо заявити уповноважений. Вони думали, що ми, як дурні, поженемо техніку на парад 9 травня, щоб зібрати її в одному місці. Діти! Вони вважають, що тут вони нас і підловлять. А дзуськи! Бєлгородська та Курська області вже відмовилися від парадів, а натомість населення просидить весь день у бомбосховищах. Ба більше, це саме зробить і Крим. Жодних парадів і навіть дідів на паличці не буде. І я вам скажу так. У нас вистачить рішучості і на жорсткіші рішення…

Тим часом по рядах пішли стюардеси з гранчаками «наркомівських». Кожен, хто випивав свою другу дозу, повинен був розписатися у відомості, мовляв – горілка не наліво пішла, а за призначенням. Лише цього разу після розпису їм у руки вкладали прямокутник паперу, на якому було чітко написано: «Повістка».