Автор: anti-colorados
Словом, ясності у першій сцені ми не виявили, бо будь-які дії, що призвели до скоєння злочину, завжди мають мотиви, а тут із ними – проблема. Будь-які пояснення, які нам траплялися, є ще оригінальнішими, ніж натягування сови на глобус, і тому мотиви просто залишаємо осторонь, визначимо їх просто – «щоб було», і перейдемо до другої сцени.
Як видно з американської преси, ФБР та Пентагон кинулися шукати джерело витоку, але знайшла його преса. Немає сумнівів у тому, що їхня преса – це не те, що називають пресою у нас, але все ж таки коли по сліду витоку кинулися два федеральні відомства, які мають і повноваження, і відповідні інструменти, досить дивним виглядає те, що першою на фініші таки виявилася преса. Це все одно, що у змаганні екскаватора та бульдозера виграла дівчинка з лопаткою для гри в пісочниці. Проте, згідно з відкритими даними, ситуація виглядає саме таким чином. І в цій сцені ми залишаємо відкритим запитання: як це могло статися?
Ну, і третя сцена – реакція. Усі можуть спостерігати її самостійно, а ми з неї виділимо лише один момент, який має суттєве значення, а саме – повідомлення про те, що в розкритих даних не виявилося інформації про час та місце наступу ЗСУ. Особливо на цьому наголошують «не такі росіяни», які раптом стали великими друзями України, і, більше того, зараз вони не виводяться з екранів телевізорів і Ютубу саме з темою війни в Україні. Тобто вони більше ні про що не розповідають, але сидячи в Європах і Штатах, часто міркують про Україну.
Власне, собою вони витіснили з інформаційного простору майже всіх, а такий собі Піонтковський, уже не соромлячись, розповідає про те, хто такі головні вороги українців, про що нам треба думати і таке інше. Ці пани, навіть без урахування їхнього конторського смороду, роблять точнісінько те саме, що імперці роблять завжди, – намагаються нас навчати життя. Як завжди, те, до чого вони довели власну країну, їх не турбує, зате нам вони з ранку до вечора пояснюють, що нам треба робити, а щоб їхній гній заходив краще, вони роблять стріми з такими діячами, як Люся, наприклад.
Так от, саме вони зараз розповідають про те, що плани наступу ЗСУ не витекли. Попри те що ми теж так вважаємо, просто цікаво було б дізнатися, на чому такі висновки базують саме ці товариші? Адже американська преса пише про те, що підозрюваний зливав спочатку у вигляді текстових повідомлень, а потім – у вигляді копій сотні документів, і лише деякі з них потрапили на публіку. А якщо так, то для категоричних заяв про те, що не потрапило до рук цього службовця військової бази, треба знати, що взагалі він поцупив з роботи, а цього не знає навіть преса. Це означає, що діячі повинні мати власні канали отримання даних про суть справи або глибоко розуміти те, як працює система таємності взагалі. І тут виникають запитання про джерела такої поінформованості.
Ми ж пропонуємо власний погляд на цю ситуацію, і він спирається на дуже давній досвід доступу до таємних документів, коли ще не було комп’ютерів, принаймні на рівні дивізії, а також на власний досвід, пов’язаний з методами запобігання витоку корпоративних даних вже в еру повсюдної комп’ютеризації. Причому кілька разів доводилося брати участь у заходах саме з пошуку можливого витоку, і у зв’язку з цим довелося ознайомитися з цими самими методами.
(Далі буде)