Уперше опубліковано: 19.01.2023
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Класики бойової пропаганди завжди ділили цю специфічну діяльність на дві нерівні частини. Перша має на меті ввести противника в оману щодо власних планів, щоб дати хибне уявлення про свої наміри і в ідеалі – знизити або знищити його волю до перемоги. І загалом нічого нового саме в цьому не було, бо ще дві з половиною тисячі років тому Сунь-Цзи говорив про те, що полководець повинен показати, що його сили малі і слабкі, якщо готує наступ, і навпаки, що його армія велика, оснащена і рішуча, якщо очікується наступ противника, адже одним таким виглядом цілком можна відбити бажання противника до наступу.
Друга ж частина має прямо протилежну мету, а саме – надати впевненості своїй армії й населенню країни, чия армія готується до бою. Це досягається спеціальними прийомами, які теж дають деформацію уявлення про справжній стан справ. І та, й інша частини пропаганди засновані на маніпуляції інформацією, як спрямованою назовні, так і призначеною для своєї сторони. Вже у 20 столітті бойова пропаганда виділилася в окрему дисципліну військового мистецтва, а методи роботи було адаптовано до сучасних реалій. З’явилися не тільки нові канали передачі інформації, а й нові методи оцінки ефективності застосування тих чи інших методів. Простіше кажучи, для того щоб чітко розуміти, які методи працюють, а які – ні, знадобився науковий метод аналізу, а отже, було залучено статистику, яка дозволяє робити потрібні узагальнення. У результаті було виділено певні цільові аудиторії, куди слід було спрямовувати різні методи пропаганди, адже різні цільові групи по-різному реагували різні методи впливу.
Так, дуже швидко було встановлено, що вплив пропаганди на війська, які вже перебувають у бою, виявився мінімальним. Набагато вагомішим виявився результат впливу на тилові підрозділи, які перебувають просто зараз у вогневому контакті противника. І тут ефективність могла бути досить високою, якщо противник не подбав про організацію контрпропаганди як елемента контррозвідки. Але найуразливішою для такої пропаганди є маса цивільних осіб, які перебувають у тилу.
І ті, кому здається, що це – другорядна мета, помиляються. Адже саме тил забезпечує логістику фронту, і від того, як складається ситуація в тилу, залежить постачання військ. Крім того, у певних ситуаціях можна викликати паніку, і цивільне населення може кинутися в самостійну евакуацію, наглухо затикаючи тилові комунікації противника. Таку ситуацію було повною мірою відіграно в перші три місяці тієї частини Другої світової війни, коли Німеччина напала на совок.
Тоді нечисленні залізничні станції були просто забиті біженцями, і це створювало «корки», які Люфтваффе бомбило, просто як у тирі. Але ідеальним результатом такої пропаганди є формування у цивільного населення противника думки про те, що у всіх страхах, які його переповнюють, винне власне військово-політичне керівництво, а не противник. Щойно вдається створити подібний наратив у тилу противника, решта починає складатися досить швидко.
(Далі буде)