Власне, ця замальовка мала вказати на мотиви Тромба і пояснити його modus operandi. Звідси випливає, що він плювати хотів на Ізраїль або навіть на близькосхідних «друзів», які обсипали його подарунками, – йому потрібен був інструмент, який дає можливість заробляти гігантські гроші просто з повітря. Його схему з тарифами зламав Верховний суд США, хоча там був такий потенціал, що всі чотири роки було достатньо гойдати гойдалку та відстовбурчувати кишені, щоб бабло не пролетіло повз. Коли ця схема забуксувала, знадобилася її заміна, і ось війна з Іраном дає саме той інструмент, яким Тромб діяв і щодо тарифів.
Тільки тут Верховний суд нічого вдіяти не може, бо такі питання перебувають у віданні Конгресу, а обидві палати парламенту поки що знаходяться в його кишені. Виходить, що він може грати у «смичка» настільки довго, наскільки це продовжуватиме приносити бабло. Цілком можливо, що в результаті ринок перестане реагувати на цю гру або, можливо, з’являться якісь чинники, що виключать можливість заробляти бабло його сім’ї таким примітивним способом, але поки що в нього все добре і йому просто немає сенсу різати курку, що несе золоті яйця.
Ізраїльтяни даремно надувають щоки і розповідають про два чи три авіаносці, які… Дідусь кує бабло, а Ізраїль використовує як зручну декорацію. Можливо, там досі вважають, що вони використовували Трампа, але старий принцип «Шукай, кому вигідно» нікуди не подівся. І поки Ізраїль втрачає гроші, сім’я Додіка стрімко багатіє.
І ось на цьому тлі Тромб їде до Китаю, щоб що? Він сам зіпсував відносини з Китаєм своїми тарифами. Причому в рамках тієї схеми він хитав ситуацію не тільки і не стільки проти Китаю, а й проти інших країн, тієї ж Мексики та Канади, які за його словами, допомагали Китаю обходити санкції та його тарифи. Зауважимо: в розпал тієї епопеї Додік не міг не знати про те, що Китай відразу почав активні переговори з тією ж Бразилією на постачання сільгосппродукції за номенклатурою, яку закривали США.
Тобто він не міг не знати, що його дії прямо і негативно відіб’ються на власних фермерах, проте в цей час він не їхав до Китаю і навіть нічого про це не говорив. А тепер як досягнення там розповіли про повернення частини яловичини та сої на китайський ринок. Знову ж таки – жодних натяків на зміну ситуації щодо рідкісноземельних матеріалів, жодного натяку про права інтелектуальної власності, жодних розмов про демпінг китайського автопрому, зав’язаного на державному субсидіюванні, – взагалі нічого з того, від чого сам Додік рік тому катався в істериці і розмазував шмарклі по щоках.
Жодного питання, яке він називав фундаментальним у відносинах з Китаєм, навіть не зачіпалося. А щодо Ірану, то цю частину версії викладено вище. То навіщо він туди їздив насправді? Точніше, не так: у чому полягала його вигода, якщо він забув про все і помчав до Китаю? Тут має бути якась особиста вигода і в якійсь несподіваній сфері. А раніше були повідомлення про те, що зараз Додік активно скуповує акції ШІ-компаній, тієї ж «Палантир», і тієї мережі суші-барів, назва якої була схожа на ШІ-стартап. Тож за менш ніж півтора року Додік перетворився з банкрута на багатого Буратіну, який зараз шукає застосування своїм грошам так, щоб ті працювали на його родину вже після того, як він втратить можливість монетизувати інсайдерську інформацію.
(Далі буде)