Велика післямова (Частина 7)

У такому разі зрозумілий той рівень зневіри, який виник на болотах. Прутіну відчайдушно необхідно показати хоча б щось, щоб чернь курника це склювала з почуттям глибокого самозадоволення, але ефект вийшов прямо протилежним, а ситуація для нього особисто стала гіршою, ніж до цього удару. Зруйнований Лук’янівський ринок і ТРЦ на виході з однойменної станції метро – зовсім не те, на що розраховувала кровожерна публіка. Вона явно хотіла чогось іншого, і тепер прутін опинився на розтяжці.

Йому треба або терміново виконати якусь помісь між останнім і передостаннім масованими ударами, щоб за один удар навалити понад 1600 одиниць засобів ураження і всією номенклатурою, включаючи «Орєшніки», або вживати якихось інших заходів уже невійськового характеру для того, щоб зняти напругу своєї живодерської публіки. Як було сказано вище, вже віддано команди заткнути глотки військкорам, які дозволяють собі не те що критику, а сумнів у тому, що прутін видає за шоколад, хоча воно схоже лише кольором, а рештою нагадує щось інше. Тому навіть відносно нешкідливі для величі прутіна пости на кшталт запропонованого нижче скоро там зникнуть повністю:

Проте загальне невдоволення тим, що цар не здатний показати «кузькіну мать» так, щоб сподобалося черні, має вкрай вибухонебезпечну властивість. У їхніх пабліках уже пишуть про те, що якби Пригожин виявився живим і знову пішов на москву, то, напевно, і цілі в нього були б іншими, і підтримка його дій виявилася б значно ширшою. І ось саме це лякає царя до ус*ачки. Звідси й усі ці потуги із «Орєшніками». В результаті там виникають такі опуси, які можна вважати підготовкою наступного кроку слідом за швидкою зачисткою зет-блогерів. Причому це вже не пусті міркування «експертів», а витік із кремля і мова діяча з адміністрації прутіна:

«Якось так складається незрозуміло – у наших елітах ми зараз фіксуємо рекордну кількість противників СВО, тих, хто вважає, що бойові дії потрібно якнайшвидше закінчувати. Деякі прямо пропонують володимиру володимировичу все припиняти. І навіть вигадали як. Деякі збираються діяти приховано. У будь-якому випадку, ми готуємось відбивати велику атаку внутрішніх ворогів… Але ми гідно відповімо на всі провокації. СВО йтиме стільки, скільки потрібно, хай і 5–10 років. При цьому я сподіваюся, що ми нарешті проведемо давно назрілу чистку еліт. Руки не доходили, а тепер пора. Сподіваюся, мене всі почули».

Перекладаючи все це людською мовою, можна підсумувати. Вже практично всі ті, на кого спиралася прутінська влада, немовби кажуть цареві: «Коняка здохла, злазь!» Але цар продовжує смикати її за вуздечки і запевняє, що вона не здохла, а причаїлася, ну, а запах видає суто для маскування. Однак погрози елітам у плані зачисток уже пішли в хід не просто тому, що чиновник вирішив так поворушити язиком, а він передає послання самого царя. Еліти ж хочуть жити тим життям, яке цар у них забрав, – з Ніццею, Куршавелем, Парижем, Лондоном, Багамами, яхтами, приватними літаками та іншим. За ідеєю, цар мав би показати, заради чого він усе це відняв, і те, що ми бачили і, напевно, ще побачимо, – це якраз із цієї опери.

(Далі буде)