Лінія розколу? (Частина 4)

А тим часом пропаганда докладає максимум зусиль для того, щоб сам факт атаки на москву та підмосков’я не став тими дріжджами, які перетворюють похмурий рязанський сортир на подобу вулкана Кракатау з виверженням його вмісту на навколишню територію. Проте навіть ці зусилля виявилися дещо надламаними. Ближче до обіду деякі ЗМІ написали про те, що на москву летіло вже близько тисячі дронів і переважну частину було збито, а інші – вдають, що навіть не помітили цієї атаки. У підсумку навіть їхня власна преса помітила таке:

«Найбільший з початку війни удар українських безпілотників по московському регіону, що стався в ніч на 17 травня, отримав скупе освітлення на федеральних телеканалах… На «Першому каналі», «Росії-1» і НТВ ведучі витратили на цю тему близько хвилини, подаючи подію як таку, що тільки що сталася, незважаючи на те, що часу для підготовки розгорнутих сюжетів було достатньо. Замість докладної розповіді про наслідки атаки акцент в ефірі змістили на «дії у відповідь» російської армії. Так, у випуску о 12:00 «Перший канал» повідомив, що росія «громить військові об’єкти в тилових районах України». «Інфраструктура ЗСУ у вогні», – йшлося на початку програми на тлі титру «Відповідь на атаки».

Тому цілий день їхня преса, не отримавши докладних методичок з приводу висвітлення цієї теми, розривається між розумними та красивими, не розуміючи того, що конкретно слід зробити в цьому випадку – одягнути труси чи зняти хрестик. Воно й зрозуміло, адже якщо в такій ситуації обрати неправильну тональність, то вже за тиждень можна опинитися у штурмовому підрозділі, який рівним шаром розмазує на найближчому полі власний м’ясний фарш.

Але це лише одна, хоч і досить гучна лінія розколу, що накреслилася на фундаменті курника. Інша лінія проходить по різко позначеній тенденції посилення поборів з населення на війну. Все це подається як реалізація наполегливих прохань самого населення, що просто знемагає від бажання платити більше наявних податків і розщедритися на новопридумані побори. Причому сам прутін бадьоро розповідає про те, що населення радітиме цим нововведенням:

«Путіну запропонували «дуже жорстке, але неминуче» рішення щодо ПДВ. Декілька радників запропонували президенту підвищити ПДВ одразу до 26–28%.

«Володимира володимировича переконали, що таке різке підвищення ПДВ – це дуже жорстке, складне, але неминуче рішення. Президент доручив нам вивчити питання. Часу дав до осені», – розповіло наше джерело в Мінфіні».

Це – безумовна лінія розколу, бо, з одного боку, там відбувається стрімке закриття підприємств малого та середнього бізнесу саме з цієї причини, а з іншого – вже фіксується різкий відхід дедалі більшої частки економіки в тінь. І взагалі, хто в здоровому глузді та твердій пам’яті може припустити, що населення навіть найвідбитішої країни саме хоче платити більше податків? З іншого боку, частина цього населення прекрасно пам’ятає угоду між ним і царем про те, що вони схвалюють царську забаву – війну, але ця забава ніяк не торкнеться їх самих, а тим більше – їхніх кишень. Якщо хтось пам’ятає, високопоставлені лапті, розшифровуючи слова прутіна про те, що ресурсів на війну більше ніж достатньо, барвисто формулювали промови про те, що вони можуть спокійно собі дозволити воювати ще років 30 або кілька років воювати відразу кілька воєн, масштабом з українську. І ось тепер концепція змінилася, і витрати на війну дедалі більше виймають із їхніх кишень.

І ось із усього, сказаного вище, випливає думка про те, що, напевно, настав час застосувати проти лаптів їхню власну зброю, засновану на принципі «Розділяй і владарюй». Адже не є таємницею, що москва активно підтримувала і, напевно, підтримує сили всередині України, які з часів громадянської війни в Іспанії називають «п’ятою колоною». Може, й нам треба включатись у цю гру? Адже лінії розлому там уже більш ніж очевидні, а протиборчі сторони формалізуються дедалі сильніше.

Адже вже всім зрозуміло, що багато речей у курнику, якої б форми він не мав після закінчення війни, залежатимуть від позиції України. Між іншим, до цього висновку приходять багато діячів і всередині курника. Тож просто зараз можна докладати певних зусиль для того, щоб розігнати можливості одного угруповання так, щоб воно мало вигляд тарана, який почне зносити підпірки стін цього лепрозорію. Між іншим, так діють багато країн, ідучи до своїх цілей, а коли йде жорстка бійка, такі прийоми можуть виявитися вкрай ефективними. Тож процес триває, і завжди є сенс спробувати його очолити. Ще рік тому про це не було сенсу міркувати, а зараз цей час настав.