Авторка перекладу: Світлана
Якимось дивовижним чином сталося так, що посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук у своєму інтерв’ю місцевому виданню Ynet розповів приблизно те саме, про що ми вже кілька разів міркували з різних точок зору. Тут слід зробити невеликий відступ і зазначити, що, напевно, цей посол України – рідкісний та дивовижний виняток із правил. Зазвичай послицями призначають «корабельних сосен» або діячок, які заслужили прихильність важливих осіб, які призначають послів, своєю відвагою в постільних штурмах і банкетних атаках. А тут трапився якийсь дивовижний виняток, і, можливо, саме тому такого посла можна випускати до преси так, щоб він хоча б не зганьбився своїм диким невіглаством, чим вирізняється вся зелена влада.
Але повернімося до того, що говорив Корнійчук, бо, крім прикладного значення теми, зачепленої ним, є й певні філософські моменти, важливі для всіх, і для нас – передусім. Ось цитати з промови посла, які зараз тиражує ізраїльська преса:
«Ми боремося з однією й тією самою віссю зла, просто під іншим кутом. На жаль, ми не бачимо великої зацікавленості чи готовності з боку ізраїльського керівництва у цій сфері. Не хочу гадати про причини… Мені дуже важко чути повідомлення про військовослужбовців, які постраждали від безпілотників, тому що ми стикаємося з тим же самим… На зустрічах із людьми з різних сфер ізраїльського суспільства я часто чую розчарування через те, що Ізраїль втрачає можливість урятувати більше життів своїх солдатів. Більшість ізраїльтян підтримують Україну й не розуміють, чому українці вміють справлятися з безпілотниками, а Ізраїль – ні».
І справді, якщо посол говорить про те, що особисто спостерігає високу зацікавленість в освоєнні досвіду України у дроновій війні, то виникає запитання про те, в чому проблема і чому цей досвід не переймається, навіть незважаючи на те, що Україна сама і не раз його пропонувала саме тому, що ми воюємо з однією і тією самою гідрою, але з різними її головами. І відповідь на це запитання не така вже й лінійна, як це може здатися на перший погляд.
Безумовно, на поверхні лежить проста відповідь у стилі «Риба тухне з голови», тобто – вся справа в Бібі, що відповідає дійсності. Для того щоб зрозуміти витоки такого ставлення до України, достатньо згадати про те, що Бібі їздив на червону площу, чіпляв собі колорадку на лапсердак і демонстрував обіймашки та цілувашки з фюрером. І ось що цікаво: буквально всі провідні розвідки світу, включаючи Моссад, стверджують, що після блокади, яку США влаштували морським портам Ірану, всі військові постачання йдуть з росії по Каспію.
Так до Ірану потрапляють не лише партії комплектуючих для дронів, які лапті поставили на конвеєр, а й китайські постачання зброї та боєприпасів. Але попри весь цей надмірний потік даних, Бібі навіть звуку не видав на адресу москви. Складається враження, що саме з цього приводу Бібі набрав у рот навіть не воду, а щось суттєвіше і в’язкіше за своєю консистенцією. У такому разі всі його грізні пасажі з приводу Ірану виглядають як мінімум дивно.
Тим більше що прутін особисто ініціював передачу хуситам протикорабельних ракет і якихось систем ППО, щоб збивати ізраїльські літаки, але це не вийшло. Натомість у «Хезболли» російської зброї – як бруду. А вся історія воєн, які вів Ізраїль, незмінно впирається в те, що його ворогів постійно озброювала москва. Але Бібі настільки закоханий у Пупу, що навіть на тлі відкритої підтримки Ірану в нього язик не повертається назвати речі своїми іменами.
(Далі буде)