День перемоги? (Частина 1)

Уперше опубліковано: 09.05.2018. У статті згадується бій під Хішамом (Сирія), у якому російських найманців розбили американські військові.

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні вранці довелося побачити шматочок «дурки», яку транслює якийсь український телеканал із москви. Виглядає це настільки сюрреалістично, що точне визначення цьому дійству важко підібрати. З іншого боку, цей абсурдний шабаш узявся не на рівному місці, а до нього привів ланцюг цілком конкретних подій, і настав час нарешті розібратися в тому, що ж таке «День перемоги» а-ля рюс і чому він має саме такий – психіатричний вигляд.

Загалом перемога буває різною, і широко відомий вислів про те, що переможців не судять, має дуже вузьке застосування. Швидше за все, йдеться про те, що переможці звільняються від відповідальності за те, наскільки більшими виявилися невійськові збитки, завдані переможеній стороні. Однак це не звільняє переможця від визначення ціни, яку він сам заплатив за цю перемогу. Іноді ціна перевищує вигоду або вартість мети війни. Якби це було інакше, то на противагу вказаному виразу не народився б інший – «Піррова перемога», або перемога, що дорівнює поразці.

Щодо підсумків Другої світової війни, то тут програлися обидві містерії, сховані за вказаними виразами. Справді, переможці сприйняли закінчення війни по-різному або навіть зовсім по-різному. Зрозуміло, що ейфорія, пов’язана із закінченням війни та поваленим противником, – обов’язковий компонент подібної ситуації. Але щойно вона вляжеться, постає питання про те, щоб порахувати всі витрати і втрати, як свої, так і противника, та зрозуміти, а що ж з усім цим робити далі.

Штати дуже швидко дійшли висновку про те, що руйнування, завдані територіям противника, занадто великі, а втрати населення – за межею фолу. Саме тому було розгорнуто грандіозні програми відновлення Німеччини і Японії. Перемога не повинна стати на один рівень із набігом кочівників чи піратів, тому й було вжито заходів, результатом яких стали ультрасучасні Японія та Німеччина, в яких традиційно високий рівень життя, науки, технологій та іншого. У зв’язку з цим стає зрозуміло, що Штати оцінили підсумки війни і власну в ній роль за сукупністю плюсів та мінусів, викликаних їхніми діями.

Маленька деталь, яку мало хто знає. Відразу після нальоту японської авіації на базу ВМФ США у Перл-Харборі та оголошення Японії війни, США провели поголовну депортацію всього японського населення країни до спеціально обладнаних пунктів їх утримання. Це не були концтабори в совковому чи німецькому сенсі, швидше, це були населені пункти, що мало чим відрізнялися від безлічі подібних їм у Штатах, але японці не мали свободи пересування поза цими пунктами, їх було обмежено в основних цивільних правах і вони змушені були працювати на благо оборони там, так і стільки, скільки було сказано. Причому вони це прийняли (в основній своїй масі) з розумінням. Але роки по тому уряд США визнав цей захід як надмірно жорсткий і компенсував цим людям завдану шкоду.

Щось подібне, хоч і в іншому вигляді, сталося і в Німеччині. Як переможена сторона, вона розгорнула програму репатріації німецьких євреїв і величезну програму матеріальної компенсації особам, рекрутованим на роботи до Німеччини, а також в’язням концтаборів.

Таких прикладів можна наводити безліч, але всі їх об’єднує одна важлива риса – розуміння того жаху, який принесла ця війна. З цього випливає, що 8 травня навряд чи можна назвати «святом», бо ціна перемоги виявилася надмірною і за межами критичної. Тому там це не свято, а день пам’яті жертв тотального розумового потьмарення, що призвело до десятків мільйонів жертв.

Мало того, там чудово розуміють і те, що ті, що залишилися в живих, але пройшли все пекло боїв або просто бомбардувань та інших жахів війни, – пережили невиліковні душевні травми, які невблаганно тяжіють над людьми до самої смерті. Саме все це в сукупності і згадують цього дня, без радості, але зі смутком і сподіванням на те, що цей жах більше не повториться. Будь-яке інше сприйняття цієї події – психіатрія та клініка.

(Далі буде)