«Еще по 50, и все» (Частина 3)

Напевно, багато хто пам’ятає впевненість лаптів у тому, що коли у 2022 році було запроваджено перші санкції проти курника за агресію проти України, вони впевнено говорили про те, що це – тимчасово, кілька місяців перебісяться і повернуться, бо такий шикарний ринок збуту ніхто втрачати не стане. І ось минуло 4+ роки, і на цей ринок вийшов Китай, Іран та КНДР, і ті – з гидливою відразою. Але тут важливе те, що лапті вважали, що сама наявність ринку збуту відіграє важливу роль. А якщо так, то вони як великий споживач можуть гнути пальці. Додік повторив цей самий маневр і вирішив, що своїми тарифами та всім іншим він змусить платити весь світ за повітря, точніше – за доступ на ринок збуту США.

Загалом сама концепція була неповноцінною просто тому, що якщо ти запроваджуєш високі мита на товари, які в самих США не можуть виробити в потрібній кількості, то внутрішній споживач купуватиме те саме, що ввезено з Мексики, ЄС чи тієї ж Канади, але дорожче. Ба більше, місцеві виробники, безумовно, піднімуть свої ціни так, щоб не сильно відставати від цін аналогічного, але імпортного товару. Зрештою, ті гроші, які Додік, спираючись на своє дрімуче невігластво, намагався вивернути з іноземних виробників, він вивернув із кишень власного ж населення. Саме так працює офіс тупих рішень.

Але тут розрахунок був на те, хто першим кліпне, і Додік вважав, що своєю непохитною позицією він хоч і принесе деякі неприємності власному населенню, зате переламає через коліно постачальників, які в багатьох випадках були союзниками. Ба більше, він публічно підтерся міжнародними угодами про безмитну торгівлю з Мексикою та Канадою, які сам же й підписав. Тобто він публічно показав, що ні з ним, ні з його урядом не можна мати справи в принципі, і практично всі, кого це стосувалося, засвоїли цю нову реальність.

Як результат, країни, чий експорт був справді орієнтований на США, почали шукати нові ринки збуту й вибудовувати нові ланцюжки постачань. Якщо Штати закривають зону безмитної торгівлі, то це зовсім не означає, що не можна щось створити в іншому місці. Так, це буде не один великий ринок збуту, а 10–20 менших ринків, але за адекватних підходів заміщення цілком можливе, і воно відбулося. Канада впряглася в лямку і стала стрімко диверсифікувати ринки збуту й відмовлятися від американських товарів. І ось уже канадську нафту, яка йшла виключно в США, законтрактовано на роки вперед іншими споживачами. Те ж саме і з ЗПГ. Ба більше, країна активно створює зону максимального сприяння торгівлі з ЄС, Японією, Австралією та Південною Кореєю.

Найбільш показовим є запровадження 50% мита на канадську сталь та алюміній. Причому це був шантаж чистої води. Тромб публічно зажадав перенести сталеливарні заводи канадських компаній у США, але знову ж таки – був посланий. У результаті весь обсяг алюмінію і сталі, який призначався для експорту в США, вже розписано десятирічними контрактами для ЄС, Японії та Південної Кореї. Через те що ці контрагенти США також постраждали від старечого волюнтаризму, вони вирішили відмовитися від сталі і сталевих виробів із США на користь Канади. Тобто вже підписані й почали діяти відповідні контракти, і за цими позиціями відбулася перебудова ланцюжків постачань навколо США. Ба більше, Канада припинила постачання до США не лише сталі та алюмінію, а й низки рідкісноземельних матеріалів.

На тлі тупих ігор Китаю з цією сировиною канадські рідкоземи розлетілися просто в один момент, а США опинилися у ще більшій залежності від Китаю. А тим часом Японія і Канада вирішили рухати металургію завтрашнього дня, і вже зараз науковий та промисловий потенціал двох країн активно працює над створенням нових сплавів, які знадобляться завтра для космосу, оборони та інших сфер застосування. Тобто співпраця пішла не лише вшир, а й углиб.

Простіше кажучи, США з надійного торговельного партнера та військового союзника перетворилися на токсичного та непередбачуваного гравця, якого слід виключити з максимально широкого кола можливих взаємодій. Тобто це не конфронтація, а розбудова нових відносин, які вже ніколи не будуть такими, якими вони були до Тромба. Невігластво, хамство і тупість цієї адміністрації не тільки завдали шкоди авторитету США і подекуди – вбили його повністю, а й змусили притомні країни по-новому оцінити власну вагу в цьому світі та діяти вже без вказівки Вашингтона, бо там не вміють із нею поводитися. І ці процеси тільки починають набирати обертів.