Ін’єкція отруєною історією (Частина 6)

Командування ВМФ Японії ухвалило рішення завдати удару по флотському угрупованню, яке підтримувало десантну операцію. Задум операції був приблизно таким. Японський флот виділяє невелику групу кораблів, яка має наблизитися до американського флоту і викликати вогонь на себе. Противник, вплутавшись у бій, втратить пильність, і тоді основна частина японського флоту під командуванням адмірала Озави завдасть свого удару за допомогою літаків авіаносців ударної групи та літаків, що базуються на Маріанських островах. На той час силу морської авіації вже було доведено цілою низкою битв.

Основний розрахунок усієї операції полягав у тому, що палубна авіація японського флоту мала більшу дальність, ніж у американських опонентів. Якщо японські літаки мали радіус атаки 300 миль і радіус розвідки 560 миль, то в американців це було 200 миль – радіус атаки і 325 миль – радіус розвідки. Ця перевага і наявність літаків берегового базування на островах давали японському командуванню впевненість у тому, що перевага на їхньому боці, плюс – раптовість нападу та хитрий план із приманкою.

Протистояла японцям Цільова група 58 адмірала Мітчера. Завдяки можливості розшифровувати кодоване листування японців і висунутим на захід від Сайпану підводним човнам американці приблизно зрозуміли задум японців і перше, що зробили, – нейтралізували авіацію противника на Маріанських островах. Наголос було зроблено не стільки на знищенні літаків, як на руйнуванні самих баз: злітно-посадкових смуг, сховищ пального та боєприпасів.

До початку битви американці вже зрозуміли і основний манер противника, а саме – використання приманки. Тому вжили всіх заходів, щоб пастка, яку будували японці, перетворилася на пастку для них самих. Проте опис цієї битви кожен може знайти самостійно, а можливо, і ми якось до неї повернемося, а тут просто наведемо перелік того, що мали сторони перед початком битви.

Японський флот, згідно з Вікі: п’ять авіаносців, чотири легкі авіаносці, п’ять лінкорів, 43 інші судна, 450 палубних літаків, 300 літаків наземного базування.

І вже без Вікі, з деякими назвами кораблів.

Під командуванням японського флоту Озави були три великі авіаносці (Taiho, Shokaku і Zuikaku), два переобладнані авіаносці (Junyo і Hiyo) і чотири легкі авіаносці (Ryuho, Chitose, Chiyoda і Zuiho). Флот Озави також включав п’ять лінійних кораблів («Ямато», «Мусасі», «Конго», «Харуна» і «Нагато»), 13 важких крейсерів, шість легких крейсерів, 27 есмінців, шість нафтовиків та 24 підводні човни.

Ми спеціально навели цей список, бо тут в одній битві брали участь обидва суперлінкори «Ямато» і «Мусасі», а також дев’ять (привіт одинокому «Кузьмі») авіаносців.

Американський флот, згідно з Вікі: сім авіаносців, вісім легких авіаносців, сім лінкорів, 79 інших суден, 28 підводних човнів, 956 літаків.

А тепер – без Вікі.

Цільова група 58 складалася з п’яти атакувальних груп. Перед авіаносцями як екран протиповітряної оборони було розгорнуто бойову групу віцеадмірала Вілліса Лі (Цільова група 58.7), до якої входили сім лінійних кораблів (флагман Лі у «Вашингтоні», а також «Північна Кароліна», «Індіана», «Айова», «Нью-Джерсі», «Південна Дакота і «Алабама») та вісім важких крейсерів («Балтімор», «Бостон», «Канберра», «Вічіта», «Міннеаполіс», «Новий Орлеан», «Сан-Франциско» та «Індіанаполіс Спруенс»). На північ від них була найслабша з цих груп авіаносців – Цільова група 58.4 контрадмірала Вільяма К. Гарріла. Ця група складалася тільки з одного авіаносця («Ессекс») та двох легких авіаносців («Ленглі» та «Коупенс»).

На схід від лінії, що проходить з півночі на південь, перебували три додаткові атакувальні групи, кожна з яких мала два авіаносці і два легкі авіаносці. Це була Цільова група 58.1 контрадмірала Джозефа Кларка, до якої входили «Хорнет», «Йорктаун», «Вуд Белло» і Батаан», Цільова група 58.2 контрадмірала Альфреда Монтгомері («Бункер Хілл», «Оса», «Кебот» і «Монтерей») та Цільова група 58.3 контрадмірала Джона В. Вівза («Ентерпрайз», «Лексінгтон», «Сан-Хасінто» та «Прінстон»). Ці кораблі підтримувалися 13 легкими крейсерами, 58 есмінцями та 28 підводними човнами. Атакувальні групи було розгорнуто на відстані 12–15 миль.

Вісім старіших лінійних кораблів разом із невеликими ескортними авіаносцями під командуванням адмірала Джессі Б. Олдендорфа залишалися біля Сайпану, щоб захистити флот вторгнення і забезпечити повітряну підтримку для висадки десанту.

І тут – безліч назв. У тому числі лінкори класу «Айова», один із яких – «Міссурі» – багатьом відомий за фільмом «В облозі», і на його палубі було підписано акт про капітуляцію Японії. А ще в цій битві брав участь тоді ще капітан Арлі Бьорк. Напевно, його ім’я відоме вже майже всім за назвою класу сучасних есмінців ВМФ США.

Ось так виглядало все це перед початком бою, в якому перемогли американці. Вони втопили три авіаносці, кілька суден підтримки та збили близько 600 літаків, практично знищивши всю палубну авіацію японського флоту.

Але хто про це знав у совку чи зараз – у рф? Одиниці. А у нас? Оце те, що я назвав «ін’єкція отруєною історією».