Привид самодержавства (Частина 3)

І якби не нерішучість адміністрації Байдена, гра вже дійшла б до такої стадії, що в лаптів сьогодні вже не було б ні нафтового експорту, ні нафтової промисловості. А тепер там відбуваються події, які мали відбуватися ще кілька років тому. Але тоді Вашингтон не дав нам реалізувати цю програму в повному обсязі. Однак це не означає, що добрий Тромб щось там дозволив. Нічого подібного. Як це не дивно, подібні спекуляції зустрічаються досі, і тут треба дещо уточнити.

Так, адміністрація Байдена видавала для ЗСУ цілу низку заборон, і не раз виникали скандальні ситуації, коли наші військові знаходили новий набір цілей або нові методи їх ураження, а в результаті Вашингтон висловлював своє «фе». Але тут треба зважати на форму того, як це висловлювалося. Звідти надходила заборона у форматі: не робіть цього, або ми припинимо постачання… і далі – за списком. Тобто Вашингтон міг щось забороняти тому, що постачав нам зброю, боєприпаси, техніку, амуніцію тощо – безкоштовно, у вигляді добровільної допомоги. Тому, аргументуючи свою заборону, Вашингтон апелював саме до постачання військової допомоги.

Але адміністрація Тромба, як і очікувалося, повністю припинила ці постачання. Пам’ятаю промову віцепрезидента Венса про те, що Америка витрачала гігантські гроші на допомогу Україні, але тепер «вийшла з цього бізнесу». Але той плінтус, який знаходиться над інтелектом пасажира, не дав йому побачити картину цілком, а вона виглядає дещо не так. Воно, звісно, ми вдячні дідусеві Джо за те, що в найважчі моменти ми отримали зброю, яка нам була конче потрібна, і він не взяв за це грошей. Тільки в цій картині є друге дно.

Переважна більшість техніки, зброї та боєприпасів, поставлені нам, були зі «стиснутим строком придатності». Тобто за внутрішніми нормами і правилами Пентагону, все це вже або найближчим часом мало піти на консервацію чи ліквідацію. Просто згадаймо, скільки зброї американці залишили в Афганістані. І сталося це не тільки через складність транспортування всього цього добра, а й тому, що внаслідок інтенсивної експлуатації більшу частину заліза довелося б списувати та утилізувати або ремонтувати і консервувати. А це – гігантські кошти, і тому простіше було все це кинути на місці, що й було зроблено.

І ось із постачанням нам усього цього значною мірою програвалася саме така ситуація. Переважна частина поставленого була саме такої якості. Для нас це був цінний подарунок, і фактично все це пішло на бойову утилізацію на полі бою. Ну, а десятки мільярдів доларів, асигновані на закупівлю зброї, було витрачено за призначенням, але не для закупівлі її Україні, а для поповнення власних арсеналів за рахунок того, що було вивезено в Україну. Якби це не було вивезено нам, його все одно довелося б вивозити на утилізацію чи зберігання.

Проте навіть у такій схемі Вашингтон, безумовно, мав важелі тиску, якими міг обмежувати наші дії. А у Додіка таких важелів немає. Отже, тут немає формули «Тромб дозволив». Для того, щоб дозволяти чи забороняти, треба мати в руках канал військової допомоги, а його Додік позбувся. Всю американську зброю та боєприпаси, які продовжують іти в Україну, оплачено грошима. Тож тут – «нічого особистого, Сонні, тільки бізнес».

І ось виходить, що гольфіст натужно розповідав про те, що в нас немає карт, а тепер грає точнісінько тими самими картами, що й ми. Тільки ми це робимо мовчки, а в нього – не закривається хліборізка, і ось саме це вже жахає його оточення. Справді, ситуація на Близькому Сході більш ніж серйозна, а у світовій економіці – тим більше, а тому кожне зайве слово може призвести до незворотних наслідків. Але великий переговорник не вгамовується і не вгамується, доки його не виведуть або не винесуть із Овального кабінету.