Про сорти дикості (Частина 2)

Але дикість тут не тільки в тому, що конторські виявилися настільки необізнаними щодо стану цього сюжету, а й у тому, як рефлексують під себе в кремлі від однієї тільки думки про те, що кухар може виявитися не так щоб мертвим. Адже конторські не з власної ініціативи почали копатися в цій історії, а слова ексгауляйтера за нинішнього ходу подій взагалі нікого не повинні збуджувати. Проте реакція виявилася більш ніж гучною. Але це – гібридна дикість, а кожен день приносить добірну, нову дикість, яку можна одразу ставити в рамочку.

Так, наприклад, у совкові часи була традиція, що проявлялася як в окремому, чистому вигляді, так і у фільмах та літературі. Навіть культовий серіал про Штірліца не зміг уникнути того, щоб не зачерпнути з цієї калюжі. Йдеться про те, що, прийшовши у владу, націонал-соціалісти почали вичищати бібліотеки, спалюючи книги невгодних авторів. І при цьому – використовували одне й те саме відео та кілька однакових фотографій, на яких ці книги палили. Хоча більшість вилучених книг пустили на вторинну сировину, а спалення було показовим та символічним. Проте це мало прямо вплинути на психіку совків.

Тут слід зробити ремарку, бо хтось може не зрозуміти, що таке книжка для совка. Тоді практично не було інших джерел інформації, крім книг. По телевізору показували симфонії, «Сельский час» чи іншу каламуть, яку ніхто не дивився. Збиралися тільки на футбол, хокей і на той самий серіал про Штірліца. Газети ніхто не використовував за призначенням, якщо там не було кросворда, а перший туалетний папір з’явився лише в 1969 році. Ну, а головними газетами були «Правда» та «Известия», про які говорили: «В «Правде» нет известий, а в «Известиях» нет правды». Тож і вони не були джерелом хоч якоїсь інформації.

Ні смартфонів, ні комп’ютерів, ні інтернету тоді не було, тому книги були чимось сакральним, і вигляд спалення книг був тригером, який запускав негативну реакцію на Третій Рейх. Але ще раз нагадаю: палили книги лише для того, щоб дати картинку боротьби з комунізмом та іншою ворожою єрессю, а переважну більшість книг хазяйновиті німці використали інакше. Проте штамп із книгами залишився, і ось сьогодні їхня преса пише таке:

«Понад 50% бібліотечних фондів росії підпадають під ризик вилучення в разі буквального виконання законодавства про «іноагентів» та «небажані» організації… Вилучені можуть бути не тільки книги, у створенні яких безпосередньо брали участь фізичні або юридичні особи, визнані «іноагентами», а й видання з коментарями та анотаціями таких. Також є складність із книгами, які випускалися за сприяння організацій, визнаних владою «небажаними». Серед них багато російської класичної, краєзнавчої та наукової літератури, випущеної у 1990-і та 2000-і роки… Відповідно до закону, дисертації та наукові твори, в тому числі російських авторів, у яких використовується цитування з видань цих організацій, також мають бути вилучені».

У цьому тексті немає продовження у стилі «і спалені», але сенс – саме те, що було описано вище. І при погляді на цю дикість виникає лише одне запитання: а як же пломбір, у сенсі Штірліц, і ті книжки, які палили в Рейху, чи це вже не так погано?

(Далі буде)