У нас є своя ПРО?

Авторка перекладу: Світлана

У Мережі почали з’являтися повідомлення, що виглядають так, що навіть важко собі уявити, як до цього ставитися. Йдеться про те, що ми маємо протиракету власного виробництва, здатну перехоплювати балістику на маршовій, заатмосферній ділянці польоту. Це не описка чи недогляд авторів новин, бо прямо вказується на те, що ТТХ виробу дозволяють перехоплювати ракети класу РС-26 «Рубіж» та її модифікацію, відому як «Орєшнік», ще до поділу бойової платформи на суббоєприпаси.

Якщо у заяві все правильно, то у нас створили зброю, яку виробляють США, лапті, Ізраїль та Китай, і це саме те, що прямо називається системою ПРО. Просто нагадаємо, що система ПРО відрізняється від системи ППО висотою виявлення та ураження цілей, а також здатністю точно наводитися на цілі, що летять з гіперзвуковою швидкістю. Та ж сама система «Петріот» працює по цілях на висоті плюс-мінус 20 кілометрів і у випадку з «Орєшніком» просто технічно не може одночасно вразити шість суббоєприпасів, які вже на цій висоті рухаються окремо один від одного.

Для того щоб щось зробити з таким букетом, потрібно навести і вистрілити як мінімум шістьма, а то й дванадцятьма ракетами без права на промах через величезну швидкість бойових блоків. Лапті відкрито не заявляли ТТХ «Орєшніка», але згідно з тим, що вдалося нарити у відкритих джерелах, бойове застосування ракет виглядає приблизно так:

Балістичні ракети середньої дальності «Орєшнік» і РС-26 «Рубіж» (на базі якої, на думку експертів, створено «Орєшнік») є багатоступінчастими системами з подільними головними частинами індивідуального наведення (ПГЧ ІН).

Процес відокремлення суббоєприпасів (бойових блоків) відбувається у кілька етапів:

1. Етап розведення (Робота «автобуса»)

Після вигорання палива останнього маршового ступеня (на висоті близько 100–150 км) відокремлюється так звана «платформа розведення» (або «автобус»).

• Швидкість: На цій висоті швидкість платформи становить близько 3,5–6 км/с (від 10 до 17 Махів), залежно від заданої дальності польоту.
• Процес: Платформа здійснює маневри в космічному просторі, по черзі «виштовхуючи» бойові блоки на індивідуальні траєкторії. Це відбувається за межами щільних шарів атмосфери (суборбітальна траєкторія).

2. Вхід в атмосферу та поділ на субодиниці

Коли бойові блоки (їх зазвичай від 3 до 6) входять у щільні атмосферні шари, вони починають розігріватися та світитися.

• Висота остаточного поділу: Візуально спостережене «розходження» елементів ураження (яке багато хто бачив на відео ударів по Дніпру в листопаді 2024 року) відбувається на термінальній ділянці – на висоті приблизно 20–50 км.
• Швидкість при вході: Близько 10 махів (~12 300 км/год). На момент власне удару швидкість може трохи знижуватися через опір атмосфери, але залишається гіперзвуковою (зазвичай вище 5–7 Махів).

Ключові цифри для «Орєшніка» / РС-26

Як неважко помітити, поділ бойового блоку на суббоєприпаси, швидше за все, відбувається на висоті, що вдвічі перевищує «стелю» «Петріота», з усіма відповідними наслідками. А якщо так, то подібні ракети можна ефективно перехоплювати тільки на маршовій ділянці польоту, поки вона становить єдине ціле. А це висоти 100+ км, а в нашому випадку протиракета повинна мати можливість дістати ціль на висоті 100–150 км. Але це – висота, а ще ж потрібна і відповідна можливість засікти ракету, дати цілевказівки для системи наведення зброї і власне – встигнути по ній відстрілятися, бо на таких швидкостях підлітний час – лише кілька хвилин.

І тут виникають питання про те, що наші фахівці обійшли можливості європейських партнерів і навіть японців, які виробляють свої системи зенітних озброєнь в основному за ліцензіями США. Крім того, є питання ще й щодо того, як ці роботи вдалося зберегти в таємниці до такої стадії, коли зброя вже двічі застосовувалася на практиці, в наших умовах, коли зелена шобла або прямо стукає лаптям, або від неї перетікає інформація до численних родичів, які за дивовижним збігом служать або в окупаційній армії, або у ФСБ.

Звісно, якщо все це вдалося зробити насправді й довести програму до такого рівня, то тут можна лише порадіти з того, що ми так багато не знаємо про те, що роблять наші спеціалісти. Це був би якраз той випадок, коли менше знаєш – міцніше спиш, але сумніви все ж таки залишаються. З іншого боку, ми пам’ятаємо про те, що другий задокументований випадок застосування «Орєшніка» по Львівщині пройшов якось змазано і про нього дуже швидко забули. Причому лапті про це теж не стали сурмити, хоча про удар по Дніпру, який потрапив на відео, галасу було цілий місяць. Тож як ставитися до цієї інформації – кожен вирішить самостійно, а ми поки візьмемо паузу, бо все це виглядає занадто неймовірно, щоб бути правдою.