Але є ще один критерій, який прямо впливає на оцінку навіть формально успішної військової кампанії, – час. Очевидно, що чим довше триває війна, тим дорожче вона обходиться ініціатору як у плані фінансів, так і в плані втрат техніки, особового складу та боєприпасів. Класики і теоретики військового мистецтва прямо застерігали від ведення тривалих воєн, і як усім зрозуміло, ці рекомендації було адресовано стороні-агресору, бо вона так чи інакше може впливати на тривалість війни. Сторона, що обороняється, такої опції не має, крім капітуляції, звісно. Агресор же може вийти з військового конфлікту просто тому, що його ціна виявилася набагато вищою за ту, на яку він розраховував, або ситуація стала розвиватися таким шляхом, що ця перспектива стала вже очевидною.
Перший випадок саме такого розкладу – війна США у В’єтнамі. Десять років бійні призвели до величезних витрат, і як з’ясувалося, всієї могутності збройних сил Штатів, крім ядерної зброї, так і не вистачило для того, щоб досягти поставлених військових цілей. Другий варіант – згадана вище Зимова війна. Там Сталін вирішив зупинити м’ясорубку не з доброти душі, а щоб не витрачати ресурси на другорядні конфлікти. Зауважимо, що той розгром, якого зазнала червона армія у Фінляндії, не привів до репресій ні серед воєначальників, які командували військами, ні серед планувальників генштабу, які не могли прорахувати такого розвитку подій.
Тобто ініціатор бійки найчастіше сам може обрати момент, коли з неї вийти, якщо стає очевидно, що тими засобами, які було виділено на операцію, і в ті строки, які вважалися оптимальними, досягти цілей конфлікту не вийде. А все це разом свідчить про те, що агресор переоцінив власні сили та недооцінив сили суперника. Головне ж, що він не врахував ключового моменту – волю сторони, що обороняється. Якщо її немає, то навіть наявність гігантської потужної армії, яка була у Франції 1940 року, нічого не вирішує. Вона зуміла чинити опір трохи менше ніж півтора місяця, а якщо ця воля є, то в результаті виходить та ж Фінляндія, наприклад.
А все тому, що навіть у відчайдушному становищі сторона, яка обороняється, шукатиме і знаходитиме методи компенсації свого відставання від агресора у всьому. Причому, швидше за все, це будуть якісь нестандартні та незвичні засоби, які просто неможливо було врахувати на стадії бойового планування, але в підсумку вони виявляються смертельно небезпечними і можуть суттєво вплинути на перебіг бойових дій. Між іншим, це на своїй холці відчув Ізраїль із тим самим ХАМАСом, і ось зараз це відчули США під час війни з Іраном.
Тепер ще раз повернімося до критеріїв оцінки підсумків військової кампанії, проміжних чи остаточних, а саме – досягнення чи не досягнення цілей, поставлених перед початком бійки. Вище ми розглянули варіанти, коли цілей можна було досягти, але надто великою ціною і за надто великий час. Тобто з цілями – все нормально, а з ціною – не дуже, і ми зробили висновок про те, що таку, навіть успішну у плані досягнення поставленої мети кампанію, не можна називати перемогою.
Ну, а якщо цілей не досягнуто взагалі, а ресурси спалено просто гігантські, то як можна назвати такий стан справ? Напевно, це буде поразка. Так, це не та поразка, коли в результаті доводиться капітулювати або віддавати свою територію, а просто доводиться піти з поля бою, нехай і без переслідування противником, але все одно такий стан справ слід вважати поразкою.
(Далі буде)