А вимоги були простими та зрозумілими. Перша – відмова від ядерної програми, демонтаж обладнання, яке може використовуватися для збагачення урану, та передача тих самих 400+ кг високозбагаченого урану США. Все це мало не тільки відбутися як факт, а й хід виконання вимоги повинен був забезпечуватися відповідним контролем. Друга – відмова від ракетної програми і теж – з демонтажем відповідних виробничих потужностей.
Третя вимога – відмова від підтримки проксі-рухів на кшталт Хезболли та хуситів. Четверта – відмова від програми підготовки війни з Ізраїлем і планів його фізичного знищення. І вже в ході самої військової операції Додік кілька разів публічно заявляв про те, що він хоче підім’яти під США іранську нафту, а також повалити режим бородатих. Але це була опція, викликана ейфорією від початкового етапу бойових дій та ще до блокади Ормузької протоки.
Усе те, що перераховано вище, є цілями військової операції, тож незалежно від того, що сам друг Епштейна розповідатиме про її підсумки і що мовитимуть його холуї, успіх чи провал операції можна і потрібно співвідносити з досягненням цих цілей, і ніяк інакше. І ось тепер дивимося на результати цієї операції і намагаємося дати їй тверезу оцінку станом на зараз.
Очевидно, що успіхом або перемогою для ініціатора цієї бійки може бути досягнення всіх цілей, поставлених на її початку. Якщо всіх цілей досягти не вдалося, то тут уже треба скрупульозно розкладати кожен пункт на складові та оцінювати кожен окремо, щоб вийти на розуміння того, як виглядає склянка, а саме – вона наполовину повна чи наполовину порожня. Але називати подібний результат перемогою вже не можна за визначенням. Якщо ж жодної цілі не вдалося досягти тією мірою, як це планувалося спочатку, то кампанію слід визнати невдалою, або інакше це називається поразкою. Кожен на власний смак може поглянути на проміжний підсумок цієї операції і виставити їй власну оцінку, а ми зробимо це саме також на свій смак.
Отже, на момент припинення вогню ядерна програма Ірану не те що залишилася на колишньому місці, а й просунулась далі. Тут важливо враховувати кілька моментів, які є ключовими. Ті 400+ кг високозбагаченого урану дозволяють створити 10–12 ядерних боєголовок, і вони залишилися у бородатих. Щойно вони оформлять усе це в конкретні ядерні пристрої, Іран переступить поріг ядерної держави, і ось така операція «Веселий чобіт» чи як вони її там назвали, стане неможливою, як вона зараз неможлива проти КНДР, хоча там відморозки, мабуть, ще більші, ніж рушники. Словом, від цього моменту ніяких ударів по території Ірану вже не завдаватиметься просто тому, що в такому разі захід миттєво переросте в обмін ядерними ударами, що нікому не потрібно.
Ну, а якщо все залишиться так, як воно є на сьогодні, то ядерний статус Ірану виникне найближчим часом. І справа тут не тільки в тому, що мотивація для його створення вже стає безумовною, а й тому, що нещодавно, вже в ході бойових дій, було нівельовано останній формальний запобіжник від цього кроку. До лютого поточного року активною була фетва (щось на зразок безумовного духовного наказу у мусульман) ще Хомейні про те, що ядерна зброя – породження шайтана і створювати її не можна.
Так от, цю фетву вже анульовано, і тепер там ЯЗ не вважається інструментом Люцифера, а отже, її можна і потрібно створювати. Таким чином, замість позитивного вирішення цього ключового питання все розвертається у протилежний бік, і, швидше за все, незабаром Іран таки стане володарем ЯЗ, що, швидше за все, заморозить бородатий режим на довгі часи. Тож станом на зараз перша мета виглядає не просто проваленою, а проваленою з особливим тріском.
(Далі буде)