Навіть один факт того, що після закінчення тієї війни найбільш знаменитим і нагородженим воєначальником став автор слів «Баби ще народять», свідчить про те, що запис про цінність особового складу у них знаходиться в ДНК. Причому вони самі про це постійно говорять відкрито і різними способами, але деякі цього не чують і розповідають про «цінність фахівців». Для тих, хто ще має подібні сумніви, пропонуємо уважно і не по діагоналі прочитати цитати, що наводяться зараз:
«Другий шлях – ще вчора перейти до оборони, закопатися під землю і перейти до знищення особового складу та інших цілей противника доти, доки вони у противника не закінчаться, або у нас не закінчиться особовий склад та озброєння. Цей варіант за часом не обмежений і може прямувати до нескінченності. При цьому, судячи з тенденції, противник нарощує удари по наших тилах, розширюючи і кількість і радіус ударів, і якщо час прямує до нескінченності, то і втрати в особовому складі будуть або такі самі, або ще більшими, ніж при першому варіанті.
Третій варіант – це варіації перших двох варіантів з використанням ЯЗ та іншої зброї масового ураження. Тут ризики і наші втрати спрогнозувати практично неможливо, але треба розуміти, що кожен новий день СВО наближає момент, коли ця зброя масового ураження з’явиться у противника. І не факт, що він нею одразу не скористається.
Треба розуміти, що всі три варіанти можуть закінчитися не так, як хотілося б нам, незважаючи на ціну…»
Нагадаю, це цитати одного з тих лаптів, які чотири роки тому вішали розлогу локшину про те, що «Київ за три дні» не сталося тому, що військам не дали воювати на повну силу, а то б вони… І ось тепер він же пише про те, що тільки для невеликого прискорення захоплення частини Донбасу, яка залишилася, треба кинути у вогонь усе і заплющити очі на втрати. А, між іншим, більшу частину Донбасу було захоплено ще у 2014-му, і виходить, що за його невеликий шматочок пропонується натурально вбити об стіну всю армію, що залишилася, як в особовому складі, так і в матеріальній частині.
А зараз навіть мови немає про те, що їм хтось не дає воювати на повну силу. Просто це і є та сама сила, про яку вони розповідали так, щоб заспокоїти себе та своїх читачів. Вони цього вже не пам’ятають і їхні читачі – теж, але ми нічого їм не забудемо, і цього – теж. Адже добре відомо, що найпростіший метод пізнання – порівняння. І ось якщо порівнювати те, що пише пацієнт зараз і що писав раніше, то складається враження, що це пишуть або різні персонажі, або в нього щось сталося.
Ну, а щодо ядерки, то доповідач справедливо зауважив, що це – непередбачувана історія, і її легко розпочати, а потім – ніхто не знає, куди це приведе. Скажімо так, флотом вони вже гралися, і де він? Їхню просто гігантську перевагу в авіації так до ладу й не вдалося реалізувати. Вони розпочали обстріл України ракетами і дальніми дронами, а тепер і тут виявилося, що в цю гру цілком можна грати і вдвох. І що тут важливо, у пацієнта немає жодного сумніву в тому, що Україна миттєво застосує таку зброю, щойно вона потрапить до її рук. Жодних ілюзій щодо рефлексії там давно немає.
А тому поговорити на цю тему можна, але не більше, бо сумного досвіду в них уже накопичилося настільки багато, що більше їм уже навіть не хочеться. З цих цитат випливає ще один важливий момент. Сам пацієнт, напевно, сидить десь у москві, звідки війну було приємно спостерігати здалеку, але тепер у той бік летить дедалі частіше й густіше, тому тут гучні промови про війну вже співвідносяться з цілістю власної шкурки, адже він хотів іншої війни, а воно – он як вийшло.
(Далі буде)
В 14му було захоплено не більше третини Донбасу.
На жаль, більшість захопили вже після 22го….