За заповітами Ніцше (Частина 3)

У такому разі півтори тисячі морпіхів нічого вирішити не зможуть, і це буде вже інша історія. Але й це ще не все. Якщо передбачається щось подібне, то захоплення берега у протоці або острова Харг – це вже не спеціальна операція у вигляді рейду «зайшли – вийшли», а повноцінне вторгнення у стилі «захопили і утримуємо», і просто цікаво, що в такому разі розкажуть трампівські холуї? Це теж не війна, на яку треба мати згоду Конгресу? І, власне, що з цього приводу скаже сам Конгрес чи знову набере в рота того, що набрав зараз, і буде усміхатися?

А все це до того, що чим далі у Додіка сповзає чуб, тим більше запитань виникає до законності того, що він виконує. Причому тут ідеться вже не лише про норми міжнародного права, а й про законодавство самих США. Вже очевидно, що ці запитання у Штатах зараз ставити нікому. Це не означає, що вони не виникнуть завтра, але Додік точно знає, що він прикритий імунітетом за виконання будь-якої дикості під час своїх президентських повноважень, а ось решта публіки, яка виконує явно незаконні накази та розпорядження, – ні.

У них є варіант потрапити під помилування на виході Додіка з Білого дому, але для цього їм слід зізнатися у скоєнні злочинів, бо помилування застосовується за винуваті дії, а не абстрактно. А це означає безумовний кінець будь-якої політичної чи державної кар’єри. Але це – нехай вони самі думають на ці теми, а сам Додік зараз розуміє, що Конгрес не дасть йому «добро» на щось подібне, а тому імітацію законних дій можна отримати за рахунок участі в цих заходах союзників. І ось він звернувся до них із вимогою виставити свій флот для розблокування протоки.

Тобто він звернувся по допомогу до країн, яким, як Безодні, за Ніцше, він довго і з насолодою показував середній палець і яких обливав помиями найдобірнішої якості, та отримав відмову. Лідери європейських країн і Японії висловилися в тому сенсі, що Додік не радився з ними з приводу початку військових дій, і це – його війна. Плюс до того, він нікому не пояснив, що він збирається робити далі і в чому пропонує взяти участь. А з союзниками так не чинять. Їх не використовують у темну. Хоча всі розуміють, що зараз Додік намагається розділити відповідальність за власну дурницю з рештою цивілізованого світу.

І тут ось що характерно. Країни Затоки вже мають казус беллі для того, щоб активно вступити у війну з Іраном. Той щодня завдає ударів по їхній нафтогазовій інфраструктурі, а також – по виключно цивільних об’єктах, плюс до того, вони зазнають гігантських збитків від зупинки експорту нафти. Проте, крім скромного удару у виконанні авіації Еміратів, більше ніхто активно не вступив у гру Додіка. Максимум, що надається, – повітряний простір та аеродроми. На тому – все. А наслідний принц Аравії ще й висловлює побажання Тромбу посилити удари по рушниках, але віддуватися повинні союзники в Європі та Японія. Але тим вистачило мудрості сказати: «Дякую! Не треба!»

У відповідь Додік знову справив нужду в Безодню і заявив про те, що НАТО – це США, а точніше, американська армія, яку боїться «росія», і що Європу вона не боїться. Мало того, Додік пояснив, що прутін боїться тієї самої армії, яку він особисто непосильною працею створив під час своєї першої каденції. Мабуть, він вважає, що до 2017 року, коли він вперше переступив поріг Овального кабінету, в США армії не було взагалі. Але тоді незрозуміло, хто від США брав участь у двох світових війнах і хто були ці люди, зображені на картинах, що висять у коридорах Білого дому?

Словом, коли Тромб заявив, що він самостійно запиляв армію, у своїх трунах перекинувся не тільки Джордж Вашингтон, а й усі учасники Другого континентального конгресу, які у 1775 році заснували армію. Але Додіку все це невідоме, бо все у світі відбувається за його бажанням… Тільки от союзники повернули йому все те, що він на них накидав. Нехай не дзеркально, але пацієнт таки отримав оцінку своєї дикості від тих, хто історично був найближчими партнерами. Тож щойно він «зробив Америку знову».