Відтінки істерики (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні вранці, перебуваючи в дорозі, набрів на дуже кумедний пост упоротого лаптя, який коментував кадри нічного удару Сил оборони по черговій нафтобазі у Краснодарському краї. Пост був кумедним з кількох точок зору, і я вирішив неодмінно повернутися до нього в більш сприятливих умовах. Але буквально за три години на тому місці, де був пост, залишилося велике нічого. Напевно, письменник вирішив, що погарячкував, або це йому пояснив товариш майор. У будь-якому випадку, пост зник, і тому доведеться переказати кілька найсоковитіших моментів.

Перший із них стосується динаміки ураження об’єктів нафтової інфраструктури. Письменник справедливо зауважує, що, на відміну від різних інших активів, НПЗ, нафтобази, нафтопроводи, насосні станції та інше – стаціонарні об’єкти, чиї координати добре відомі, і тому раніше розвідці атакувальної сторони треба було з’ясувати лише поточний стан резервуарів тієї ж нафтобази, щоб ударити по заповненому резерву. За його відомостями, до чверті ударів Сил оборони України припадало на порожні ємності, що за його словами, вказувало на певний лаг часу між отриманням інформації та власне атакою, бо вміст могли вивантажити або перекачати в інший резервуар, а тепер такого практично не трапляється.

Можливо, письменник якось пов’язаний з цією галуззю особисто або через якісь власні канали і тому пише про те, що на тлі «резервуарного голоду», який усе більше посилюється, порожніх ємностей практично не залишилося, і тому бий по будь-якій – не помилишся. Якщо вже справа дійшла до того, що пальне закачують у трубопроводи, які тимчасово не працюють, просто для зберігання, то про штатні ємності вже немає й мови. До речі, він прозоро натякнув на те, що зберігання важкої нафти у трубах може стати окремою проблемою, але не пояснив її суті.

Із усього цього робиться висновок про те, що винесення великих резервуарів та цілих нафтобаз можна вважати таким собі зворотним відліком, коли в певний момент галузь почне колапсувати просто тому, що нафту і нафтопродукти ніде зберігати, змішувати і готувати до навантаження на танкери. За його словами, профільні фахівці вже бачать цей рубіж і з жахом чекають, коли галузь не витримає і почне сипатися. При цьому, як завжди, фахівець висловлює акуратні закиди на адресу влади, що та ігнорує постійні вимоги нафтовиків якось вирішити питання – або кардинально посиливши ППО, або шляхом переговорів та поступок для того, щоб запобігти можливості незворотності процесу.

Загалом це прагматичні міркування, і, напевно, багатьом щось подібне зустрічалося, але далі пішов елемент відчаю, що сповзав в істерику. Пацієнт пише про те, що при погляді на події в Ірані, де Ізраїль і США натурально б’ють усе, що не було заховано під землю, він дійшов висновку про те, що за військовим чадом вони якось не помітили того, що в ході війни з Україною відбулася зміна ролей. Тепер Україна діє, як Штати з Ізраїлем, а курник лише слабко огризається, не досягаючи навіть помітної частки збитків порівняно з тим, що вони терплять від Сил оборони України. І ставить питання про те, як на п’ятому році війни таке могло статися.

І ось сьогоднішній ранковий наліт лаптів якраз і був рефлексією на такий стан справ. Запускати «Шахеди» у світлий час доби означає дати можливість збивати їх узагалі всім, що є, аж до стрілецької зброї. Це вже не про досягнення конкретної мети, а про демонстрацію сили вже для власного населення, яке ставить дедалі неприємніші запитання. Справді, його увігнали в мілітаристський чад, а в ньому треба демонструвати силу та досягнення.

(Далі буде)