Але дивлячись на те, як протухла міць США під час двох каденцій [Обами], ніхто не наважився діяти саме на злам системи. Прутін скористався періодом розгубленості в Україні і прихопив частину її території, але, мабуть, вирішив, що час для рішучого кидка ще не настав. Можна припустити, що «ідеальний шторм» мав статися у тому випадку, коли і самі США зважаться на злам системи. Ось тоді і можна буде запустити власні плани, посиливши тиск на фундамент старої системи. І ось прихід до влади Тромба замкнув цю формулу. Вже можна було починати.
Але Додік у першій своїй каденції ще не міг широко крокувати, оскільки він тоді мав масу обмежень з боку Республіканської партії. Китай же тільки окреслив контури своєї першочергової експансії, визначивши ціллю Тайвань, а самі лапті зрозуміли, що для подальшого руху їм треба покінчити з Україною. Для цього там треба змінити владу, здатну відмобілізувати суспільство на боротьбу, що вже було продемонстровано у 14–15 роках. Тому «старт» для курника був віднесений на період «після 2019-го» і на той випадок, якщо вдасться змінити владу. Китай анонсував війну за Тайвань на середину 20-х, а Тромбу, для прояву всієї своєї дурі, треба було отримати другу каденцію. Як ми пам’ятаємо, уже в передвиборчій кампанії 2020 року він активно практикував призначення особистих протеже в конгрес, губернатори та на інші посади. Тим самим він розв’язував собі руки для дій у другій каденції, коли ніхто і ніщо не зможе його стримувати, але тоді стався збій.
Виграй тоді Тромб, а не Байден, широкомасштабне вторгнення почалося б рівно на рік раніше. І якби Україна тоді впала за кілька тижнів без підтримки США та Європи, то війна з Тайванем пішла б просто встик, ну а що робив би Додік — можна спостерігати прямо зараз. Вже зрозуміло, що його ідеєю фікс є повне підпорядкування нафтових басейнів як на території Америки (Венесуела і Канада), так і в Перській затоці. Крім того, Тромб явно має патологічну ненависть до Європи з цілої низки причин, які тут немає сенсу обговорювати.
ПІСЛЯ ВТОРЖЕННЯ
Так сталося, що прутін уже не міг чекати другого пришестя Тромба. Зробивши висновок, що у Байдена не вистачить рішучості конкретно вписатися за Україну, він почав раніше. Це зараз ми знаємо про те, що Додік через каденцію знову зайшов в Овальний кабінет, а в історії США таких прецедентів ще не було. Швидше за все, прутін не був упевнений у здатності Додіка перемогти на наступних виборах і вирішив діяти.
При цьому нам слід розуміти важливий момент. Україна для нього не була самоціллю. Йому просто треба було закінчити розпочате і приступити до основної частини плану, яка була спрямована на Європу, обплутану його нафтовими та газовими трубами, як зашморгами. Довгий час він мав «троянського коня» в ЄС і НАТО у вигляді Анжели Меркель, але вона відійшла від справ, і на той момент залишилася ще одна шкапа — Орбан, який теж міг піти слідом за Меркель. У такому разі прутін втратив би можливість ветування важливих рішень у межах ЄС та НАТО. Він вважав, що на нього грає швидкість дій, і НАТО просто не встигне оговтатися, як Балтія, а можливо, і Фінляндія, буде у нього в кишені. А залежно від реакції решти Європи можна було думати, що робити з Польщею, наприклад.
Що стосується Орбана, то його тримають за причинне місце через його зв’язок із кримінальним авторитетом Могилевичем, який довгий час жив у Будапешті і поставив «на оклад» багатьох угорських діячів, зокрема і Вітю. А Додіка тримають через канал Епштейна, і тому путінська впевненість у реальності таких планів не така вже й безпідставна. Але війна в Україні стала не прохідним маневром, а побоїщем, яке навіть у кошмарному сні було неможливо уявити. Якби прутіну сказали, що через чотири роки після початку широкомасштабного вторгнення його війська нестимуть втрати 30 тис. убитими на місяць і що його нафтянка та ВПК розвалюватимуться під ударами Сил оборони України, він би в це не повірив. А якби його таки вдалося переконати в такій можливості, то він навряд чи пішов би в Україну, щоб отримати те, що отримав.
Далі буде
“Це зараз ми знаємо про те, що Додік через каденцію знову зайшов в Овальний кабінет, а в історії США таких прецедентів ще не було.”
Grover Cleveland (1892) обрався після поразки.
“ПІСЛЯ ВТОРЖЕННЯ” — ПІСЛЯ ВТОРгнЕННЯ