Навколо іранської війни (Частина 5)

Простіше кажучи, це не був випадковий чи відчайдушний удар. І судячи з задіяних сил і засобів, це був навіть не удар, а повне винесення нафтосховища, і ось до нього слід придивитися уважніше, бо цей удар може багато чого пояснити. Ще раз підкреслю: свої припущення ми робимо виключно на відкритих джерелах, і кожен може зробити приблизно те саме і подивитися, що з цього вийде.

Отже, ми докладно писали про офіційні цілі операції та зазначали, що повною мірою їх не досягнуто. Логіка підказує, що коли не вдається уразити основну ціль, атакувальна сторона навряд чи буде відволікатися на інші списки цілей. Спочатку йде інтенсивна робота по основних цілях. Але як ми бачимо, в Ірані відбулася зміна влади від покійного татуся до сина, і це означає, що наступність курсу Ірану зберігається.

За великим рахунком, ми повинні зараз спостерігати полювання на Хохмейні-молодшого, планомірне і методичне знищення об’єктів, у яких можуть бути ті самі пів тонни збагаченого урану, і так далі. Але замість цих цілком виправданих цілей завдано удару по нафтобазі. Для нас це виглядає цілком логічно, бо наші Сили оборони луплять подібні об’єкти жорстко і регулярно, але схожість подібних дій може бути лише на перший погляд. Якщо копнути глибше, фундаментальні відмінності в діях наших військових та ізраїльських стануть очевидними.

Наша війна в основній своїй масі має сухопутний характер. А це означає, що протиборчі сили використовують велику кількість броні й важкої техніки, яка споживає пальне в гігантських кількостях. Великим споживачем пального є флот та авіація. Тому наші військові намагаються ускладнити паливну логістику противника всіма можливими засобами. Плюс до того, як країна-бензоколонка, росія отримує значну частину фінансових ресурсів, що йдуть на війну, від продажу нафти.

З Іраном ситуація виглядає дещо інакше. Там немає сухопутної операції взагалі. Тому немає потреби виносити нафтобази через те, що ті постачають дизель для умовних танків. Та нехай вони десять разів його постачають – на хід операції це не вплине. Бойової авіації у звичному значенні цього слова Іран не має, та й взагалі – не мав. Отже, дії, спрямовані на знерухомлення літаків через відсутність пального, теж ні до чого. Наскільки можна зрозуміти, військовий флот бородатих уже знищено, і якщо щось залишилося на плаву, то вже точно не вийде в море. А якщо так, то і для нього пальне не потрібне. Тоді в чому тут фокус?

І ще одне уточнення. Напевно всім, навіть далеким від цієї теми спостерігачам зрозуміло, що якщо вже хтось і може завдавати ударів по іранській нафтовій галузі, то це арабські країни, по нафтових і газових активах яких Іран відстрілявся в ці дні. Якби тегеранську нафтобазу спалила авіація Еміратів, саудити, бахрейнці чи катарці, то ні в кого запитань не виникло б, але коли це виконав Ізраїль – інша справа. На підставі всього, викладеного вище, виникає просте запитання. Ізраїльтяни та американці знали чи не знали, що ось такі дії підкинуть ціни на нафту до стелі? Якщо не знали, то наша аналітика виявиться вищої якості, ніж їхня. Але це навряд. А якщо знали, це означає, що саме такі наслідки і планувалися. Не виключу, якщо між Додіком та Бібі була домовленість про те, що саме ізраїльська авіація завдасть таких ударів, а профіт отримає Додік.

У чому може бути цей профіт? Найпростіше – якщо ти знаєш, що завтра буде виконано певні дії, які подвоять ціну на якийсь масовий товар, то сьогодні ти його скупиш, щоб на рівному місці отримати прибуток, який іншим способом отримати не зможеш. І ми знаємо, що Додік вже не раз грав у ці ігри зі своїми тарифами. Плюс до того, ходять чутки про те, що сім’я Тромба останнім часом активно входить у нафтовий бізнес. А тепер згадаймо про те, що Іран погрожував підняти ціну нафти до 200 доларів за бочку. Підняти-то він її підняв, хай і не на стільки, але за такою ціною її продають інші. І ось як тільки виникне ясність про те, хто ці «інші», все і стане на свої місця.