Автор перекладу: Світлана
Тема з ліквідацією чергового генерал-лейтенанта в Балашихє набула особливого відтінку срачу на болотах, і коли там таке відбувається, переступити через нього просто не можна. Спалахнуло там знатно, і схоже на те, що наша оцінка цінності саме цієї тушки виявилася правильною. Оперативний главк генштабу – це тобі не якийсь пробитий командувач чорноморським флотом або військами отруєння. Справа тут не тільки у прямій вазі кожного з пацієнтів, а дещо в іншому, і саме це пробирає їх до мозку шкарпеток.
Так, наприклад, ліквідований генерал-хімік поплатився за те, що на ньому висіла відповідальність за застосування хімічної зброї в Україні. Адмірал поніс покарання за обстріл України. Командувачі з’єднань, які преставилися на своїх КП, – зовсім без питань. А ось генерал такого сорту – інша справа. Він не віддає наказів, які можуть привести до ланцюжка наслідків, у ході яких він помітить, як проскакує квиткову касу на концерт Кобзона, і взагалі – не віддає прямих розпоряджень саме такого плану.
За великим рахунком, штабників ніколи не виставляють як полководців чи командирів, бо вони зайняті саме плануванням бойових операцій. І якщо генерал пішов у розхід, то виключно за те, що він спланував щось особливо мерзенне. Не він сам, звісно, але, швидше за все, керував великою групою офіцерів, які й складали план. Не можу стверджувати напевно, але підозрюю, що в їхньому генштабі працює приблизно той самий принцип, що був у совку або силових структурах совка чи того, що тепер називають росією.
Я щільно стикався з правоохоронною структурою як у ті часи, так і після розпаду совка і мав можливість злегка роздивитися деякі структури їхнього військового відомства в першій половині 90-х, і на основі особистого досвіду ризикну припустити, що перша особа – начальник, командувач, прокурор або тому подібний фрукт – є особою політичною в широкому сенсі цього слова. Тобто його завдання – зв’язувати своє відомство чи структуру із суміжниками та вищим начальством. Насправді така діяльність має свою специфіку, і там абихто не затримається. А ось безпосередньою діяльністю підрозділу, з’єднання або в цьому випадку – главку генштабу займається перший заступник.
Просто для ілюстрації наведу власну бесіду з досвідченим першим заступником прокурора ще в совку. Так от, він сказав, що прокурори приходять і йдуть, а він сидить на своєму місці і тримає у своїх руках усі потрібні мотузочки. На той момент це було саме так, і саме до нього йшли вирішувати найрізноманітніші питання, здебільшого пов’язані з криміналом. Ну, а пізніше довелося спілкуватися вже з російським генералом, який сам був начальником главку, але не генштабу, а військового міністерства.
Він не навів цієї формули прямо, але з його промов було зрозуміло, що саме на ньому лежить уся поточна діяльність, а його шеф підписує практично все, навіть не вникаючи в те, що це було. Напевно, багато хто бачив щось подібне на своєму рівні, але це лише відгомін тієї старої, скам’янілої системи, яка в «структурах» збереглася практично без змін.
Тому ліквідація першого заступника – дуже жирний захід. Ну, і якщо під ніж пішов цей діяч, то це означає, що наша розвідка має чудове уявлення про те, що і як робив цей персонаж, якщо було прийнято рішення розгорнути серйозну операцію в самому лігві ворога і провести її настільки успішно. Тобто тут уже справа не в особистості чи її ранзі, хоча й це важливо, а у ступені обізнаності нашої розвідки щодо того місця, де ворог формує свої плани. Можна тільки уявити, що звідти вдалося витягнути, щоб аналіз отриманого показав важливість пацієнта настільки, щоб заради нього зіпсувати припарковану машину.
Для тих, хто в курсі, що це за структура і як вона працює, стає зрозуміло, що акт знищення генерала – кінцівка гігантської операції, масштаби якої краще собі не уявляти. Адже якщо все це тверезо оцінити, то дуже багато хто зрозуміє, що поки вони матюкаються з цього приводу, чиїсь уважні очі фіксують їхні звички та особливості для того, щоб знати, куди надіслати самокат чи щось подібне. Ну а те, що там справді матюкаються, підтверджують повідомлення їхніх пабліків:
«Коментувати без матюків загибель заступника начальника Головного оперативного управління Генштабу, генерал-лейтенанта Ярослава Москалика досить складно. Всі наші співрозмовники – і в Генштабі, і в Міноборони, і у ФСБ різко висловилися з приводу інциденту. Місцями – вкрай недипломатично. Зокрема, про те, що це друге вбивство російського генерала на території РФ за пів року (у грудні загинув начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ генерал-лейтенант Ігор Кірілов).
«Це ж не загибель на фронті. Це ліквідація, якщо називати речі своїми іменами. І де – спершу в Москві, тепер у Балашихє. З цим треба щось робити», – сказало нам джерело в Генштабі… »
Що ж, питання поставлено досить коректно. Інша справа, що відповідь на нього буде неправильною, бо зробити можна досить просто і для військових – легко, причому зробити так, щоб суб’єкт зусиль не встиг зробити… навіть кроку до валізи. Але до такого там, звісно, не додумаються. Натомість там висловлюються думки в плані того, що треба призначити особисту охорону з числа росгвардії, тому що військове відомство не має в цій справі жодного досвіду.
Зрозуміло, що тут виникають прямі запитання до ФСБ, але закушуватися з ними страшно, і тому пропонують призначити охорону. А у нас одразу виникають резонні запитання щодо чудесних хрестиків із царськими ініціалами ВВХ, іконками з його автографами та мощами. Хоча останній пункт виглядає дещо двозначним, адже сьогоднішній інцидент міг би стати приводом заготувати свіжих мощей. Чому ні? Не весь же час мощі матінки матронушки тягати? Хоча нещодавно прилетіло прямо в її мощі, які не врятували чотирьох тулубів. З цієї причини там вважають, що як тільки їм виділять охорону, то все почне налагоджуватися, але це вони намагаються хоча б так себе заспокоїти. Тим часом деякі, явно погані передчуття там вже почали бродити, хай і з іншого приводу, а сьогоднішній випадок тільки додасть аргументів до цих бродінь, які виглядають приблизно так:
«Мінімум четверо генералів хочуть подати у відставку, щоб не брати участі у СВО… «Можна бути героїчним генералом, таким як Іван Попов. Але розкритикувати начальство, потрапити до в’язниці та отримати приниження на всю Росію. Який сенс брати участь у СВО, якщо з її, не побоюся цього слова, видатними учасниками чинять так? Напевно, ми вже перемогли, що можемо так розкидатися військовими», – сказав нам один із генералів, який хоче подати у відставку. Своє ім’я та імена інших незадоволених, яких разом із ним щонайменше четверо, він попросив не називати, «щоб не помстилися Гєрасімов і Бєлоусов». Але серед них є дуже відомі генерали, які досягли великих успіхів за час СВО».
І між іншим, зараз усе більше підстав міркувати саме в такому ключі, тому що сам військовий міністр теж опинився в дуже тривожному становищі, адже 51-й арсенал, що злетів на повітря, справді містив щось цінне, якщо навіть на публіку виплеснулося таке, що хоч сокиру вішай. Ось, наприклад, що пише провідний пропагандистський ТГ-канал ворога:
«Путін насварив Бєлоусова через вибухи на арсеналі у Владімірській області і зажадав покарати винних… (і) отримав попередні відомості про наслідки НП, що сталася днями на території 51-го арсеналу ГРАУ у Владімірській області. За попередніми оцінками, втрачено не менше половини боєприпасів, що там зберігалися. У тому числі досить дорогі ракети. Тут, вибачте, без подробиць. У документі, який поклали на стіл президенту, йдеться, що причини НП встановлюються. Серед ключових версій – недбалість, порушення правил технічної безпеки. Цікаво, що можливість ворожої атаки навіть не розглядається».
Судячи з усього, залишилося встановити справжні дрібниці, як-от марку папіроси, кинутої в арсенал, і, відповідно, того діяча, який курив взатяжку і, власне, виконав цей «триочковий» кидок. І якщо вони навіть не розглядають можливість повітряної атаки, то тут можна сказати лише одне: «Стійте так, ми все залагодимо», що означає: якщо не було повітряної атаки, то ППО нічого не проґавила, відповідно, на базах ГРАУ не потрібно посилювати зенітне прикриття і слід просто посилити протипапіросні заходи.
Словом, цар пройнявся цією ідеєю і наказав військовому міністру знайти й покарати винних у цьому неподобстві так, щоб іншим не кортіло. З іншого боку, в записці було зазначено не тільки те, що було втрачено «більше половини» запасів, а й те, що бетонні укриття не допомогли зберегти цінне залізо. Тож Бєлоусову жорстко поставили на вид і зажадали розібратися з цим неподобством, і, що важливо, кремлівський представник з обуренням зауважив, що який сенс закуповувати імпортні боєприпаси, якщо їх можна втратити таким банальним чином. Тим самим виникло непряме підтвердження того, що такі гучні бавовни, зокрема, забезпечувала північнокорейська балістика.
Ну, а таке формулювання питання просто вимагає крові та жертв. Тож у в’язницях уже білять стіни, фарбують ґрати і готуються до прийому нових партій чобіт. Адже сам Бєлоусов уже продемонстрував свою заспокоєність щодо групових посадок генералів. Бо ж на самому початку його роботи міністром усі посадки йшли за його особистою ініціативою, а тепер цього вимагає сам цар, тож тут усе буде в найкращому вигляді.
Тому ті чотири анонімні генерали, які мають намір оформити собі інвалідність або хоча б декретну відпустку, явно тримають носа за вітром, бо запах срачу розтікається дедалі сильніше. І ось у цей момент вони, напевно, вдруге пошкодували про війну з Україною, бо наші прокурорські мають настільки великий досвід в оформленні інвалідності, що вони могли б давати майстер-клас. А ми, оцінюючи цю ситуацію, просто пригадаємо гасло відомої газети «Іскра», яке звучало так: «Зі срачу загориться полум’я!»