Автор перекладу: Світлана
Розбираючи деталі останнього масованого удару ворога по Україні, виконаного балістичними та крилатими ракетами, а також дронами, ми пропустили ще одну причину, яка для кремля могла виявитися ключовою. Просто частини цієї причини містилися в тих пунктах, які було викладено раніше, але разом її так і не зібрали. А насправді вона виявилася універсальною та самодостатньою. Йдеться про можливість нанесення масованого і, що найважливіше – комбінованого удару. Це було вкрай важливо особисто для прутіна, бо така можливість є демонстрацією принципової здатності створювати великі проблеми хоч Україні, а хоч комусь іще, хай і у формі загрози.
І справді, після цього удару ряд ворожих діячів знову розгорнули риторику про «кузькіну мать». У цьому плані показово, що з нафталіну дістали навіть Шойгу, про якого було сказано раніше. Звісно, ця риторика звідти доноситься постійно, і навіть ще до широкомасштабного вторгнення там не соромилися жонглювати подібними речами, але зараз це питання постало особливо гостро.
Справді, за останні два-три тижні ЗСУ завдали цілу низку чутливих ударів по далеких тилах противника, і кожна з уражених цілей так чи інакше стосувалася можливості завдання подібних ударів. Скажімо так, носії крилатих ракет «Калібр» у Чорному морі і так стоять на прив’язі на невеликій відстані від своїх місць базування, а частіше – просто стоять на базі. І це – недарма, а тому, що частину їхнього військового флоту знищено, і що найнеприємніше, низку кораблів було атаковано і навіть утоплено просто в морі. Тому обмеження на застосування флоту – очевидні.
Якщо згадати, як їхні кораблі вільно плавали по поверхні моря три роки тому, і порівняти з нинішнім станом справ, то це просто небо й земля. Тим більше що частина тих кораблів, які тоді вступили в бойові дії, тепер бороздять ґрунт під поверхнею води. Та й, як показала практика, КР «Калібр» виявилися не такими вдалими, як навіть старі ракети повітряного базування. Принаймні, навіть досить «рідка» система ППО цілком справляється з цими ракетами, і тому загрожувати тільки «Калібрами» – непереконливо.
Нещодавно ж було здійснено винятково вдалий наліт на головну базу стратегічної авіації противника – «Енгельс-2». Масштаби втрат були вражаючими, і частково приховати їх вдалося тільки в плані самих літаків, але не специфічних боєприпасів, які рознесли відповідне сховище просто на молекули. Між іншим, дуже обережно там досі натякають на те, що разом із сотнею ракет там було втрачено і «змінні головні частини» ракет, якими ракети оснащуються за особливим розпорядженням. Звідси – і купа дозиметристів, які працювали зразу після атаки на сховище.
У цьому випадку постало запитання про те, наскільки сильно вплинула втрата такої кількості ракет і наскільки постраждали самі літаки. Як би там не було, цілком очевидно, що «потенція» саме стратегічної авіації, безумовно, постраждала. Як би противник не намагався затушувати цю тему і нівелювати її інформаційний хвіст, все одно «осад залишився». Але просто зазначимо, що саме в плані інформаційного прикриття цієї теми було докладено максимальних зусиль, і загалом їх можна вважати успішними.
А разом із ним залишилися й запитання про те, наскільки активно тепер можна використовувати стратегічну і важку авіацію, а також наскільки достатньою там залишилася кількість ракет для продовження нальотів по Україні. Адже не є таємницею, що певна кількість ракет, здатних нести ядерні боєголовки, повинна перебувати у стратегічному резерві, як кажуть, «про всяк випадок», щоб не втратити один із компонентів ядерної тріади просто тому, що ядерну боєголовку нема на що поставити.
До речі, це стосується й самих стратегічних бомбардувальників. Їхня кількість скінченна, бо противник втратив можливість виробляти нові літаки. Тому якщо в результаті атаки конкретний аероплан виявиться знищеним або отримає пошкодження, які неможливо полагодити, то замінити його буде нічим, і це теж вплине на один із компонентів ядерної тріади. А з урахуванням того що ворог точно не дасть об’єктивних даних про такі втрати, то виникають запитання про його можливості.
І якщо вже мова зайшла про стратегічні резерви, то, не дотримуючись хронології подій, слід звернутися до атаки на 51-й арсенал ГРАУ, здійсненої буквально щойно. Саме там знаходиться той резерв ракет, який у випадку чого міг би перетворитися на ЯЗ як повітряного, так і наземного базування. На відміну від Енгельса, де хоча б приблизно відома кількість втрачених ракет, тут нічого достовірно невідомо, але можна припустити, що втрачено не менше сотні ракет різного типу.
Між іншим, низка джерел акуратно натякає на те, що в момент удару з вагонів вивантажували саме північнокорейські балістичні ракети KN-23, одна з яких якраз і вдарила по житловому будинку у Святошинському районі столиці. Ну, а розмови про те, що розвантажували снаряди, – прикриття справжнього стану справ. За твердженнями джерел, снаряди йдуть зразу до лінії фронту, в розпорядження «кінцевого споживача», а от ракети з різних причин ідуть через арсенали. Цілком можливо, що вдалося накрити основний пункт розподілу саме цих ракет, що знову піднімає питання про можливості противника.
Ну, і звісно ж, у цю обойму йдуть удари по ракетних бригадах у Курській та Івановській областях. Тут слід розуміти, що удари завдавалися по ППД бригад. У мирний час там знаходиться все, що має бригада, включаючи місця стоянок пускових установок, зарядних машин, іншої супутньої техніки, а також сховище боєприпасів, які бригада здатна завантажити і відвезти з собою до місць виконання бойових завдань, тобто з розрахунку на кілька залпів. Ну, і звісно ж, штаб, казарми, навчальні будівлі тощо.
Але зараз як мінімум частину бригади висунуто до місць, звідки виконуються пуски ракет. Простіше кажучи, частина активів перебуває поза ППД, але, швидше за все, лише частина. Можу припустити, що бригади діють на ротаційній основі, коли половина активів перебуває «в полі», а половина – на базі. Це зумовлено тим, що техніку треба обслуговувати, і, швидше за все, пускові установки змінюються після певної кількості пусків або через якийсь час. Тож повністю вибити бригаду навіть у разі вдалого та масованого удару неможливо саме з цієї причини.
Але це вже інша історія. А якщо уважно придивитися до цього акту тероризму, то легко помітити, що в обоймі застосованих засобів не було помічено «Кинджалів», а в таких випадках прутін завжди їх застосовував. З урахуванням того що саме цих виробів у лаптів було небагато і що обсяги їх випуску зовсім невеликі, не виключено, що наші військові десь дуже вдало зайшли так, що саме з «Кинджалами» зараз у ворога зовсім погано. Знову-таки, у цьому ніхто не зізнається, але їхня відсутність у номенклатурі застосованої зброї свідчить багато про що.
Та повернімося до ракетних бригад противника. Він вжив максимальних заходів для того, щоб запобігти витоку інформації, отже, що там вдалося знищити – залишається таємницею. Противник у цьому ніколи не зізнається, можна навіть не сумніватися. Але тут є цікавий момент. Наші військові, напевно, обізнані з цими таємницями, і підтвердженням цього може бути повторний удар по бригаді в Шуї. Тобто між першим та другим ударами було отримано інформацію про результати удару, і тому слідом за першим (16 квітня) було завдано другого (17 квітня) удару, щоб «підправити» те, що не вдалося винести за перший раз.
І от сьогодні з самого ранку йде інформація про те, що по тій самій бригаді в Шуї прилетіло вже втретє. Згідно з даними місцевих пабліків, з 5 до 6 ранку сьогодні було здійснено нову атаку на розташування ракетної бригади. Місцеві жителі повідомляють. що з того напрямку пролунало кілька вибухів. І, як заведено, коли не було потужної повторної детонації або масштабних пожеж, противник розповідає про те, що всі цілі збито, жертв і руйнувань немає.
Але ось що цікаво. Місцеві джерела, описуючи те, що вони бачили і чули, залишили без уваги важливий момент, який завжди вказує на брехню місцевої влади. У них нема повідомлень про роботу ППО. А якщо так, то чим же збили повітряні цілі, знову матюками і хресним знаменням? Тоді що це за вибухи були в районі розташування бригади? А ми лише зазначимо, що таку наполегливість у добиванні активів ворога, мабуть, продемонстровано вперше, і це – гарний знак.