Повертаємося до теми вже після оголошення вироку, і для тих, хто не мав можливості слухати всю його мотиваційну частину, нагадаємо кілька моментів, які слід знати для розуміння призначеного покарання та деяких інших деталей.
Захист Януковича, серед іншого, наголошував на тому, що розгляд справи відбувався не тим складом суду, який мав бути у разі, коли підсудний звинувачується у скоєнні злочину, за який передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Справді, в такому разі до складу суду включається трійка присяжних, але в цьому випадку цього не сталося з двох причин.
Перша та основна. На момент скоєння Януковичем своїх злочинів за інкримінованими статтями не передбачалося такої санкції, як довічне позбавлення волі. Крім того, суд порушував це питання перед стороною захисту Януковича, і вона відмовилася від присяжних і наполягла на складі суду у вигляді колегії з трьох професійних суддів.
Конституція забороняє зворотну силу дії законів, якщо внаслідок набуття ними чинності посилюється відповідальність підсудного за скоєні злочини. Через те що посилення покарання відбулося майже через рік після скоєння Януковичем злочинів, то максимальна санкція за його «подвиги» – 15 років позбавлення волі.
Суд обмежився серединою «вилки» між 10 та 15 роками, передбаченою в санкціях відповідних статей. І через те що в нас не діє додавання строків, передбачених різними статтями, то за фактом залишається найбільший строк за цією статтею. Відбувається поглинання меншого строку більшим. У результаті йому присудили 13 років позбавлення волі, при цьому виправдали в частині звинувачення за ст. 110 КК за сепаратизм. Це виправдання стало наслідком побудови певної тактики розслідування. А це – найцікавіше.
Спочатку – загальне враження. Вже кілька разів нам доводиться наголошувати на тому, що слідство спрацювало не просто на «п’ятірочку», а зовсім в іншому ключі. Те, що показав цей вирок, свідчить про те, що вся наша правоохоронна система навчилася працювати в новому стилі або у наших фахівців з’явилися чудові тренери, які мають іншу школу та рівень підготовки. Адже важливо було вибудувати не лише тактику розслідування, а й стратегію доведення в суді.
Причому всім було зрозуміло, що справу розглядатимуть під мікроскопом і вона оскаржуватиметься як у всіх судових інстанціях України, так і в ЄСПЛ, а тому йшлося не лише про процесуально вивірені методи доведення, в тому числі збору та процесуального оформлення доказів, а й про те, які саме докази можуть мати найбільшу силу, і головне – те, що ці докази не повинні мати недоліків у плані сумнівів у їхній достовірності. Тепер очевидно, що перед підходом до цієї справи було з самого початку продумано стратегію розслідування, і очевидно, цю лінію було витримано до самого фінішу.
За почерком це дуже схоже на те, як зіграли партію проти «Газпрому». Ціла низка схожих прийомів тепер помітні чітко, бо у двох цих епопеях вони повторюються, але ми не станемо зараз їх описувати, бо подібні суди лише починаються і це не остання епопея. Однак для того щоб зрозуміти, про що мова, ми наведемо один, найбільш безневинний момент.
Відомо, що після того як на рф ринули мільярди нафтодоларів, москва не на жарт зажерлася і у власних очах стала настільки великою, що саме це стало її вразливим місцем. Згадаймо, що після початку судового процесу Антимонопольного комітету України (АМКУ) проти «Газпрому» росіяни вдавали, що їм взагалі начхати на те, що відбувається, і вони просто не приймали всерйоз процесуальні дії українських судів, а саме – не отримували повісток або ігнорували вимоги суду про підтвердження повноважень російської сторони чи направлення документів, необхідних АМКУ для проведення розслідування.
Цю відому тактику затягування і замотування судового процесу було застосовано і в цьому випадку, але фокус у тому, що саме такої реакції москви й очікували, а тому підловили москву на зухвалості й на підкресленому пофігізмі. У результаті розгромне рішення було прийнято за наявними у справі матеріалами і за фактом – без участі «Газпрому» в суді першої інстанції, а всі оскарження вже не мали успіху тільки тому, що суди вказували «Газпрому» на те, що вони самі проігнорували свої процесуальні права в першій інстанції (найширші у всьому процесі). У підсумку москві варто звинувачувати лише себе, свій апломб і чванливість. АМКУ просто підловив опонентів на тому, що вони вважають ознакою власної крутості.
(Далі буде)