П’ятий рік (Частина 7)

Мабуть, і з приводу армії прутін мав обнадійливу інформацію, бо на тлі зростання їхнього власного фінансування військової сфери зелень почала забирати гроші в армії, запускаючи їх на дикість у стилі «Великого будівництва» та інших заходів. До речі, організатор і налагоджувач схеми відмивання грошей у справі «Міндічгейт» – громадянин федерації, і можна не сумніватися в тому, що лаптям відома як сама схема, так і суми, відмиті зеленню, і тому все це і низка інших ознак, як-от розмінування, відведення військ, фактичне роззброєння ППО, яке виконало ДБР, – показали хижаку, що жертва поводиться неадекватно і її можна атакувати. Тож за що карати Медведчука?

Підсумуємо цю картину. Сигнали, які ідентифікували Україну як неадекватну жертву, безумовно, надсилала зелень від першого дня воцаріння. Але набагато небезпечніші сигнали надсилало суспільство, а саме – ті самі 73% електорату, які послухали російського агента і за сумісництвом – автора текстів 96 кварталу – Жидкова «Хуже не будет» або «Хоть поржом». Це був найпотужніший і найтривожніший сигнал. Тому якщо ви зараз маєте розбитий будинок і не маєте світла, але тоді проголосували за зелень, просто знайте, що ви голосували і за те, що зараз переживаєте.

Це також стосується всіх тих, хто «втомився від усього» і вирішив, що його голос ні на що не вплине. Як тепер ви почуваєтеся? Вплинув голос чи ні? Це ж стосується й тих, хто вважав себе патріотом, інтелектуалом і так далі, але проголосував за співака, який уже одного разу змився з Ради, і побачив у ньому не добре оплачений інструмент дроблення здорового електорату, а… Що ви там побачили – не знаю.

Ну, а в результаті прорахунок виявився в тому, що лідерство захопила не продажна зелень, а здорова частина суспільства, що якраз прокинулася під вибухи, відбила першу навалу і потягла аморфну масу в правильному напрямі. Стусанами, матюками, але погнала. А це означає, що прутіну нема кого звинувачувати, крім себе. Це він неправильно обчислив співвідношення, переоцінивши власні можливості та недооцінивши можливості противника. 

У підсумку він отримав найгіршу війну з тих, що їх описував Сунь Цзи. І, між іншим, навіть совок не мав такої бездарної та тривалої війни, в яку прутін вкинув курник. Афганістан не береться до уваги, бо там радянська армія не мала противником регулярну армію та діяла в режимі каральної експедиції, а це – інше.

Завершуючи цей блок, просто передбачаю, що в когось може виникнути відчуття, що в річницю широкомасштабного вторгнення треба б міркувати про інше. Але про інше ми вже писали, а зараз про те, чого не було раніше. І якщо здалося, що ми надто сильно пройшлися по зелені, то кожен, у кого виникло таке запитання, нехай сам собі відповість на два інші, які, крім власне відповіді, можуть стати індикатором адекватності.

Отже, перше запитання виглядає дуже просто. Свого часу Кулеба, який імітував міністра закордонних справ, на запитання про те, що зелень робила в Омані в той час, коли там був секретар Радбезу Патрушев, відповів у такому стилі, що, мовляв свого часу ви все дізнаєтесь. Минуло шість років, і чотири з них – широкомасштабна фаза війни. Так от, запитання дуже просте: коли настане цей час? Чи там відбувалися події, які категорично не можна оприлюднювати без того, щоб тут же не загриміти в місця не настільки віддалені? То коли настане цей час?

І друге запитання стосується переговорів навесні 2022 року з лаптями в Мінську, а потім – і у Стамбулі. Що там наобіцяла наша делегація? Минуло чотири роки, може, час уже розповісти про те, що це було? Адже зазвичай таємність застосовується для того, щоб ворог не дізнався чогось зайвого, але він був на цих переговорах і все знає. Про це знав Борис Джонсон, а отже – уряд Великої Британії. У США теж про це знають… Тож від кого такі таємниці? І це – не проста цікавість, бо просто зараз на переговори їздять деякі особи, які були на тих переговорах, і з чуток, навіть щось підписували. Тож тут має бути повна ясність.

(Далі буде)