П’ятий рік (Частина 8)

ЗНАКИ

Як ми пам’ятаємо, перед широкомасштабним вторгненням ворог провів кілька навчань біля наших кордонів як на своїй території, так і на території Білорусії. Не дивно, що згодом саме звідти й почалося вторгнення. Ну, а за великим рахунком, навчання – це практичне виконання початкових заходів для здійснення агресії. Там іде концентрація військ, їх розгортання та висування на вихідні позиції. Інша річ, що кінцівки може бути дві – відбій і по домівках або видаються бойові боєприпаси і надходить команда «Вперед».

Просто зараз таке відбувається біля кордонів Польщі, країн Балтії та частково – Фінляндії. Виходячи з того, що було викладено вище, усім цим країнам у жодному разі не можна показати алгоритм поведінки жертви. Якщо тільки вони допустять слабкість, вторгнення буде неминучим. Просто прутін підняв із самого дна своєї вигрібної ями таку каламуть, що вона не зупиниться. Ба більше, якщо виникне режим припинення вогню в Україні (що навряд чи), то можна розпочинати зворотний відлік. Самі вони вже не зупиняться, їх можна і потрібно зупинити, а сама ця сутність повинна перестати існувати в сьогоднішніх кордонах. Нічого іншого тут уже не вдієш. Партнерам слід уважно подивитися на те, що і як робила Україна напередодні широкомасштабного вторгнення, та діяти методом від оберненого, не повторюючи тієї нескінченної низки помилок, які виконала зелень. Хоча, можливо, це були зовсім не помилки.

ВОРОГ

Одного разу проїздом довелося побувати в Люксембурзі, і там у багатьох місцях на будинках, на якихось сувенірах чи плакатах багато разів траплялося їхнє національне гасло «Mir wëlle bleiwe wat mir sinn», що означає «Ми хочемо залишатися тим, що ми є». По суті, це – гімн збереження ідентичності, який місцеві жителі сповідують і сьогодні. Якщо подивитися на тисячолітню історію Люксембургу, то виявиться, що більшу її частину Люксембург був під окупацією великих і сильних держав. Проте ідентичність вони зберегли.

Дивлячись на це, ми можемо зробити два висновки. Перший: навіть дуже маленький народ здатний зберегти свою ідентичність, незважаючи на сотні років окупації, за що йому – безумовна повага. А ось другий висновок можна вважати антагоністом першому. Цю саму ідентичність люксембуржці зберегли тому, що, попри окупацію, вони все ж таки мали справу з цивілізованими загарбниками, які не мали мети насильно їх асимілювати чи знищити.

У нашому випадку ворог має зовсім інші властивості. Все те, що він захоплював за всю свою трьохсотрічну історію, піддавалося знищенню і в кращому разі – асиміляції. Якби Люксембург потрапив під п’яту лаптів, 690 тисяч жителів могли бути відправлені до Сибіру буквально за тиждень або розстріляні за місяць, щоб у спорожнілих містах розселилися володарі «загадкової російської душі», як вони це зробили в Калінінберзі.

Тому нам випав ворог, який бажає нас знищити. Знищення – його суть, і просто зараз він хоче зробити це з нами. Але, як виявляється, це гра, в яку можна і потрібно грати удвох. Вперше він зазнає таких диких втрат у війні, яку планував закінчити якщо не за три дні, то вже точно – за три тижні. Тому в нас немає вибору. Або зникнути, або знищити цю отруйну тварюку так, щоб її шматки вже не становили загрози. І що тут важливо – ми навчилися це робити краще, ніж будь-хто в історії.

ЕПІЛОГ

Із цієї війни ми вийдемо набагато сильнішими та розумнішими, ніж були раніше. Незважаючи ні на що, процес відбувається незворотно. У нас вже є власна потужна національна ідея. Ми маємо свій пантеон героїв та перелік справжніх, яскравих перемог. Тобто в нас уже є все те, що потрібно для зміцнення нації, і ми зобов’язані це зробити хоча б на пам’ять про ті десятки тисяч наших військових та цивільних осіб, які віддали свої життя за те, щоб надати нам цю можливість. Словом, у нас немає варіантів: ми – переможемо!