У будь-якому розслідуванні, коли відомі факти не вибудовують єдиної картини, висуваються версії. Тобто хтось складає загальну картину згідно з аналогами, і в цю картину намагаються вкласти відомі факти. Якщо достовірні дані не вписуються в картину, малюють іншу, і так – доки всі факти не знайдуть у ній свого місця. Щойно таке відбувається, одразу стає зрозуміло, чого в картині ще не вистачає, а отже – в якому напрямі потрібно шукати. Так і в цьому випадку. Картина, яку ми представляємо, свідчить про те, що Медведчука не мали вимінювати на наших полонених, а просто кинути його, як використаний туалетний папір, але трапилося те, що трапилося.
Між іншим, з нашого боку обмін такого діяча, який скоїв найтяжчі діяння, за які передбачено максимальні види покарання, виглядає дещо дивно. Якщо зараз узятися за те, щоб вичитати нашу пресу, яка коментує обмін, майже у 100% випадків буде написано, що голову Медведчука обміняли на десятки наших полонених, і далі – тиша. А, між іншим, у цьому обміні є як мінімум два темні моменти. Перший з них полягає в тому, що такий захід суперечить Конституції України, де сказано, що громадяни України не видаються іноземним державам за їхніми запитами і в разі потреби їх може бути покарано згідно з нашими нормами права.
Між іншим, така норма є у більшості держав, і тому видача громадянина України з правової точки зору виглядає як грубе порушення чинного законодавства, а особи, які прийняли рішення про видачу, безумовно мають бути притягнуті до відповідальності, як мінімум – за перевищення посадових повноважень, бо таких повноважень ні в кого немає. Спекуляції про те, що вдалося визволити безліч наших полонених – ширма, яка ховає щось небезпечне (для влади) та мерзенне.
Щойно розмова переходить у цю площину, постає питання процедури. Якщо ви хочете видати фігуранта іншій країні, то спочатку його слід позбавити громадянства, що можна зробити, отримавши його заяву про вихід. Без цього видавати його прутіну – посадовий злочин. І другий темний момент. Перш ніж його міняти на полонених, із нього слід було вичавити всі дані, які він має, як у плані спецслужб ворога «явки, ставки тощо», так і щодо його антиукраїнської діяльності на території самої України. І якби це було зроблено, а отриману інформацію оприлюднили, то картина склалася б сама собою.
У нашому разі це або не зробили, або він розповів щось таке, від чого стане душно багатьом зеленим особинам. Як воно було насправді, нам невідомо, але поспіх, з яким відбувся обмін, вказує на те, що Вітя таки почав говорити і розповідати багато цікавого, і тоді стало зрозуміло, що якщо його завести до зали судових засідань і процес буде відкритим, то поїдачам «Мівіни» стане зовсім недобре, а їх фізіономії набудуть вигляду: «Пожалуйте бриться». Тому й було вирішено його якнайшвидше випхати в росію, щоб він тут не наговорив чогось зайвого.
(Далі буде)
не можна видавати пацієнта іншій країні проти його волі – але якщо він руками і ногами за те, щоб його видали, то нема закону, щоб це йому заборонити
це тільки за умови, що ПОЦієнт визнає себе іноземним громадянином, що працював під прикриттям проти України
у випадку з вІтькою-синком поліцая цією країною може бути навіть фашистська Італія, нацистська Німеччина чи імператорська Японія…
“…він розповів щось таке, від чого стане душно багатьом зеленим особинам…”(с) Не зеленим, нажаль, також… Такшо тут коньсєнсус був був прям ідеальний. Вкотре згадую “кровавую чілійскую хунту” там і “стадіон, так стадіон” був, і пламєнного пєвца тіпа “парєнь с гітарой” отпєлі, і вотетовсе. У нас же, і стадіон побільше, і співак похрипатєє, навіть пісюаніст є, на заздрість Піночету!