Для кожної справи потрібна лише одна мудра і
енергійна людина, готова докласти до неї всі сили,
і справа піде, незважаючи на жодні перешкоди…
Для кожної нововведення, для кожного, навіть
найменшого кроку на шляху прогресу, необхідний
першопрохідник, який не знає відступу.
Еліезер Бен-Єгуда
В Великденські свята хочу розповісти вам про справжнє диво – воскресіння мови, воскресіння івриту після 17 століть забуття.
Мови, якi перестають бути розмовними, зазвичай приреченi на забуття. Вони залишаються лише в текстах, пам’ятниках культури i лексиконах лiнгвiстiв. Проте iсторiя вiдродження iвриту спростовує це правило. Це унікальний випадок, коли мова, яка століттями вживалася лише в релігiйному i літургійному контексті, знову стала живою i повсякденною. Вона повернулася до людських вуст, вулиць, книжок, шкiл i державних iнституцiй. Це мовне воскресіння є не лише лiнгвiстичним, а й культурним, полiтичним i нацiональним феноменом.
Іврит виник як мова давньої єврейської держави, i вживався у розмовах та письмi ще в першому тисячолiттi до н.е. Саме цiєю мовою були написанi основнi книги Танаху (Старого Заповiту). Проте, пiсля зруйнування Другого Храму в Єрусалимi у 70 роцi н.е. римлянами, i масового вигнання євреїв з Юдеї, iврит перестав бути мовою повсякденного спiлкування. Його замiнили iншi мови — спочатку арамейська, згодом iдиш, ладiно та iншi регiональнi мови. Водночас iврит зберiгся як мова молитви, текстiв Талмуда, галахiчної лiтератури i релiгiйного дискурсу.
Протягом наступних майже 1700 років iврит залишався «мертвою» мовою — функцiонував лише в ритуальному i книжковому просторi. Його граматика та лексика залишалися архаїчними, не адаптованими до потреб щоденного життя, що дедалi ускладнювало спроби використання його в iншому контекстi.
У XIX столiттi, в епоху Сіонізму, на хвилi європейського нацiонального вiдродження, серед єврейських iнтелектуалiв зародилася думка: якщо єврейський народ прагне вiдновити свою державнiсть, то вiн має повернути собi i рiдну мову. Адже нацiя без мови — як тiло без душi. Вiдродження iвриту стало однiєю з центральних iдей сiонiзму — руху за повернення євреїв до Палестини i створення єврейської держави.
Зi зростанням єврейської iмiграцiї до Палестини в кiнцi ХІХ — на початку ХХ столiття, iдея відродження своєї мови для євреїв з рiзних країн стала практичною необхiднiстю. Переселенцi говорили рiзними мовами — iдиш, польською, росiйською, арабською, нiмецькою, та іншими, що ускладнювало спiлкування i побудову спiльноти.
Найвiдомiшим iнiцiатором мовного вiдродження став Елiезер Бен-Єгуда — лiнгвiст, публiцист i палкий сiонiст. Елiезер Бен-Єгуда народився у 1858 р. в Литві (на той час московія). У 1881 роцi вiн переїхав до Єрусалиму i поставив собi за мету зробити iврит мовою повсякденного життя. «Єврейський народ не може відродитися без відродження своєї мови» – головна ідея і головний рушій для Бен-Єгуди. Його родина стала першою, в якiй спiлкувались виключно iвритом. Його син став першою дитиною в новітній історії, яка виросла з івритом як рідною мовою. Згодом Бен-Єгуда органiзував мовний комiтет (що згодом став Академiєю iвриту), створював новi слова для сучасних понять i уклав перший повний словник iвриту. Його зусилля були спочатку сприйняті з iронiєю та скепсисом, але з часом знайшли пiдтримку серед освiтчених євреїв, якi переїжджали до Палестини.
Почалося поступове впровадження iвриту у школи, дитсадки, пресу, лiтературу i адмiнiстрацiю. Було створено перший унiверситет iз навчанням iвритом — Єврейський унiверситет у Єрусалимi (1925). Iврит почали вивчати як головну мову, попри опiр з боку деяких ортодоксiв, якi вважали, що «свята мова» не повинна вживатися у побутi.
З плином часу iврит справдi став живою мовою — ним почали говорити на вулицях, у родинах, школах i лiкарнях. З’явилася своя iвритська культура — вiршi, проза, пiснi, театр. Дiти, народженi у Палестинi, вже не знали iдишу чи iнших мов — iврит став для них рiдним.
У 1948 роцi, з проголошенням держави Iзраїль, iврит отримав статус офiцiйної державної мови. Вiдтодi вiн став мовою законодавства, освiти, армiї, науки i мас-медiа. Було розроблено унiфiковану граматику, впорядковано правопис, створено тисячi нових слiв i термiнiв для технiчних, медичних, юридичних та побутових понять.
Сучасний iврит (іврит хадаш) значно вiдрiзняється вiд бiблiйного: змiнилася вимова, значна частина лексики запозичена або створена заново, синтаксис адаптовано до потреб живого мовлення. Проте iсторичне ядро мови збережене — коренева система, морфологiя i базова граматика.
Сьогоднi iврит — це мова мiльйонiв людей, носiїв сучасної iвритомовної культури, лiтератури, науки i технологiй. Це жива мова, яка розвивається, засвоює новi поняття i вiдображає динамiку сучасного iзраїльського суспiльства.
Вiдродження iвриту — це не просто успiшний мовний проект. Це символ вiдродження народу, його нацiональної самосвiдомостi, культури i державностi. Це доказ того, що мова — це не лише засiб комунiкацiї, а ще й глибокий код iдентичностi, пам’ятi й майбутнього. Iсторiя iвриту показує, що навiть «мертву» мову можна оживити — якщо в цьому є вiра, воля i мрiя.
Дуже цікаве є ставлення до iвриту в московськiй iмперiї та СРСР, яке двома словами можна зазначити так – від заборони до виживання.
Мова це ж не лише засiб спiлкування, а й важливий елемент iдентичностi. Для єврейського народу iврит мав особливе значення, оскiльки був не просто мовою молитви, а символом зв’язку з iсторiєю, культурою i релiгiйною традицiєю. Проте в тоталiтарних i iмперських державах, якими без сумніву були московська iмперiя та Радянський Союз, iврит часто сприймався не як нейтральний культурний елемент, а як потенцiйна загроза. Ставлення до iвриту в цих державах вiдображало полiтику щодо євреїв: контроль та репресiї.
У московськiй iмперiї, де з середини XVIII столiття проживала велика кiлькiсть євреїв, мовне питання завжди мало полiтичний i релiгiйний вимiр. Iврит був мовою, яку використовували в синагогах, y релігійних школах (хедерах i єшивах), а також у богословськiй i правовiй лiтературi. Для царської адмiнiстрацiї така мова була малозрозумiлою, «чужою» i, як результат, пiдозрiлою.
В офiцiйному життi iврит залишався марґiналiзованим. Видання на iвритi часто пiддавалися цензурi, а з початку XX столiття будь-яка дiяльнiсть, пов’язана з сiонiзмом (а отже, i з активним використанням iвриту), вважалася пiдозрiлою або антиросiйською. Пiсля революцiї 1905 року деякi обмеження послабилися, але загальна тенденцiя недовiри до iвриту залишалася.
Пiсля 1917 року нова радянська влада задекларувала свободу нацiй i рiвнiсть мов. Спершу це дало певнi надiї єврейськiй громадi. Проте вже у 1920-х роках курс змiнився: радянська влада зробила ставку на розвиток iдишу як «мови пролетарського єврея», тодi як iврит вважався мовою буржуазiї, релiгiї i сiонiзму — отже, iдеологiчно ворожою.
У 1920–1930-х роках iврит зазнавав систематичного утиску. Школи, де викладали iврит, були закритi. Газети i журнали на iвритi заборонялися. Навiть вивчення iвриту приватно могло призвести до репресiй. Учителiв iвриту часто звинувачували у нацiоналiстичнiй пропагандi або шпигунствi. Багато з них були заарештованi або депортованi.
У цей перiод офiцiйно пiдтримувалася лише свiтська єврейська культура на iдишi: театри, газети, освiтнi установи. Тим самим влада намагалася зберегти контрольовану єврейську iдентичнiсть, що вiдповiдала комунiстичнiй доктринi. Вiра, мова i традицiя, якi асоцiювалися з iвритом, вважалися реакцiйними.
Пiсля Другої свiтової вiйни i створення Iзраїлю в 1948 роцi, ставлення до iвриту стало ще бiльш негативним. Держава Iзраїль була сприйнята як потенцiйний супротивник, а будь-якi зв’язки з нею — як прояв космополiтизму чи шпигунства. Вивчення iвриту фактично зникло з публiчного життя. Лише в окремих релігійних школах i серед ортодоксiв мова зберiгалася — та й то у священному, не розмовному варiантi.
Лише у 1970–1980-х роках, коли почався рух євреїв за право на репатрiацiю до Iзраїлю, iврит повернувся до пiдпiльного життя. Його вивчали у квартирах, самвидавi, у таємних групах. Для радянських євреїв iврит був не лише мовою Iзраїлю, а й символом нацiональної гiдностi.
Хочу додати, що для нас зараз, в умовах війни, українська мова це не тільки ідентичність, але й зброя. Московитів плющить і коробить від української мови, вона діє на них як свята вода на чорта. На окупованих територіях московити жорстоко викорінюють все українське, і в першу чергу забороняють мову.
Про Зе я не пищу, він сам все пише про себе своїми діями і діями його тупих посіпак. Нагадаю для тих, хто ще вірить в КВК:
Президент Зеленський – вирок Україні.
Наша праця за тиждень.
Продовжую збирати гроші на авто для морпіхів 37 бригади морської піхоти. Алмаз передає всім вітання та показує, що чекає московітив на нашій землі (відео реальне, від пілотів Мавіків 37 бригади):
Фотозвіт по Старлінку від 57 ОМБр, яка бьє ворога під Вовчанськом. Чекаю ще відео:
Відправив Тактіку та хлопцям ранцевий РЕБ проти FPV дронів на 5 діапазонів. Вони на Покровському напрямку орків мінусують. Працюють виключно дронами, снайперської роботи зовсім немає, не ті відстані. Це РЕБ нашого екіпажу, ми з ним на бойові їздили в минулому році. Зараз не плануємо в найближчі часи, а РЕБ не може лежати без діла, хай користь приносить. Купував в минулому році за 98000 грн.
Для бронегрупи Кракен сплатив за офісні столи і крісла для нового пункту управління (38994 грн), за автозапчастини (9769 грн), за додаткове обладнання для модулів АВР (11865 грн), абонентну плата Старлінк (5392 грн).
Подяки за цю та попередню допомогу:
Працюємо до повної нашої Перемоги!
MAKE RUSSIA MOSCOWIYA AGAIN!
Гривну з будь-якої гривневої картки можливо відправляти за цим посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/8kemUPY8Ff
Це «Банка Монобанку» для накопичення коштів.
Окремо додаю картки Монобанку та Приватбанку.
Картка Монобанку: 5375411201723553
Картка Приватбанку1: 5168745022527821
Картка Приватбанку2: 5457082252814350
PayPal: [email protected]
Кому потрібне підтвердження зарахування грошей – пишіть на мейл [email protected].
Ваш Готельєр – бандерівець