Автор перекладу: Світлана
Ми навмисно нічого не писали про заплановані на сьогодні переговори в Лондоні про припинення вогню, перемир’я чи щось подібне просто тому, що чогось позитивного від них очікувати було просто неможливо. Власне кажучи, те, що люди Трумпа гратимуть на боці прутіна, сумнівів не викликало, і, напевно, навіть якщо сильно захотіти, то навряд чи можна знайти хоча б один аргумент, який би вказував на те, що Трумп готовий не те що конфронтувати з прутіним, а навіть тиснути на нього. Принаймні, в мене таких аргументів немає і ніколи не було. Те, що деякі наші діячі фонтанували фантазмами з приводу того, що Додік щось зрозуміє, що в нього впаде планка стосовно прутіна чи щось таке, нехай залишиться на їхній совісті.
У цьому випадку будемо дотримуватися принципу спілкування з алкоголіками й наркоманами, яких ви все одно не зрозумієте, якщо не вживаєте того самого і в таких самих кількостях. Не можу напевно стверджувати, що саме вживають зазначені оратори, але безумовно вони завантажуються чимось міцним. У будь-якому випадку, коли стало відомо про скасування переговорів, ця звістка стала безумовно позитивною, адже є дуже великі сумніви в тому, що зелень утримається від зливу позицій України. Але, як видно, цього разу такого не сталося, а решта вкладається в залізну логіку, яку ми й пропонуємо нижче.
Отже, сам Трумп відкрито і постійно висловлював симпатії й навіть заздрощі диктаторському режиму прутіна. Коли це стосувалося України, він послідовно та постійно жонглював путінськими аргументами й наративами. У цьому сенсі його позиція ніколи не змінювалася, і щось там домислювати з цього приводу могли лише альтернативно обдаровані пацієнти. Ба більше, слід ще раз згадати суть процедури імпічменту, яку Трумп успішно пережив під час першої каденції. Тоді йшлося про втручання у вибори спецслужб росії, які діяли в інтересах Додіка.
Комісія, створена Конгресом, знайшла відповідні докази, але висунути звинувачення не змогла, спираючись на політичні мотиви. Тобто закон і правосуддя тоді підмінили політичною доцільністю, і в результаті Трумп не просто залишився на посаді президента, а залишився з особистими негласними зобов’язаннями перед путіним. Тому жодних сумнівів у тому, чию позицію займе Додік у цьому процесі, не було ще з моменту його перемоги на виборах. Питання було лише в тому, коли він її виявить і в якій формі. І ось зараз все стало чи майже стало на місце.
Але якщо все викладене вище просто не брати до уваги, а перестрибнувши кілька сходинок, відразу перейти до суті «переговорів», то слід відштовхуватися від тієї реальності, яку сформував Трумп за перші сто днів своєї каденції. Причому цей аспект реальності не те щоб зовсім новий, але набув нового наповнення як у плані якості, так і в плані натиску. Так, буквально впродовж першого місяця після вступу на посаду Трумп де-факто висунув територіальні претензії як мінімум чотирьом країнам: Панамі – за Панамський канал, Мексиці, Канаді й Данії – за Гренландію. Причому з цих чотирьох країн дві – Данія і Канада – військові союзники США по НАТО. Словом, Трумп реалізував досить рідкісний випадок висунення територіальних претензій своїм союзникам. Причому він не просто їх озвучив, а й допустив застосування військової сили для досягнення своїх вимог.
Загалом, щось подібне, хай і дуже рідко, все-таки відбувалося, але в історичних прецедентах були інші контексти, і як не крути, існували якісь історичні причини для таких ситуацій. А тут нічого подібного не було в принципі, і плюс до того, такі проблеми виникали в регіональних країн, чиї кордони рухалися з плином історії то в один, то в інший бік. Але ж США – це не Угорщина та Румунія і не Болгарія та Югославія, наприклад, а ще донедавна – зразок здорового глузду, законності та передбачуваності. Але тепер усі ці епітети стосовно США залишилися в минулому.
Але повернімося до тих самих переговорів, які мали пройти в Лондоні. Базова і закріплена масою міжнародних договорів та конвенцій позиція України – територіальна цілісність. Тобто ми артикулюємо, що це відправна точка будь-яких переговорів. Можна обговорювати час, умови та форму відновлення територіальної цілісності, але не її наявність як таку. І от з урахуванням викладеного вище просто запитаймо себе: яке уявлення про територіальну цілісність як базовий принцип державності у самого Трумпа та його шобли? Та вони начхати на це хотіли, тому що особисто і багаторазово за ці сто днів ставили під сумнів територіальну цілісність інших країн.
Тобто США поводяться вже не як країна цивілізованого світу, а як бантустан, якому начхати на ті фундаментальні принципи, які західна цивілізація вибудовувала останні сто з гаком років. Зауважимо, що самі США вже з періоду Першої світової війни підкреслено демонстрували своє ставлення до цього питання. Ні після Першої, ні після Другої світових воєн, ні пізніше, під час збройних протистоянь, навіть після перемоги над противником Штати не прирізали до своєї території нової землі. Хоча як переможець цілком могли це зробити не раз і не два, але не зробили, розуміючи, що в такому разі буде сформовано небажаний прецедент, який розмиє фундамент Західної цивілізації.
І ось виявляється, що владу в США отримала зграя, яка одразу, лише за пару тижнів свого правління, відправила на смітник не тільки фундаментальні принципи цивілізації, а й увесь фундамент разом з ними. І що ж, хтось очікував, що риторика України та Європи про необхідність дотримання принципу територіальної цінності когось там змусить сприйняти це як аргумент? Серйозно? Розповідати піратам про пристойність і гарні манери – все одно, що плювати проти вітру, і тому будь-які переговори за участю цієї зграї в принципі не можуть принести нічого позитивного для України.
Для того щоб оцінювати те, що відбувається, слід розуміти, які цілі переслідує Додік саме в цій епопеї. А для цього згадаймо, що він категорично відмовився продовжувати військову допомогу Україні ще під час передвиборчої кампанії, а зовсім недавно він публічно заявив, що не збирається затверджувати навіть продаж зброї Україні за гроші як угоди купівлі-продажу, які дадуть можливість заробити американським підприємствам ВПК. Тут «бізнесмен» Трумп миттєво здувся, і чомусь комерційний зиск, який він щодня артикулює як найвищий пріоритет, не спрацював. І це при тому, що кілька тижнів тому він закликав європейських партнерів не припиняти, а збільшувати закупівлю американської зброї, інакше він виведе країну з НАТО. То в чому ж справа? Тобі потрібні продажі своєї зброї чи ні?
Тобто вихідні позиції Трумпа та його шобли зрозумілі та однозначні, але одна справа – коли було оголошено про припинення військової допомоги Україні, і зовсім інша – ініціатива переговорів. Що стосується допомоги, то тут усе зрозуміло. В першій каденції у Трумпа у всьому був винен Обама, і він намагався скасувати все, що було прийнято за час правління опонента. Зараз він робить точнісінько те саме, тільки змінив ім’я папірєдніка на Байден. І тому якщо дідусь Джо підтримував Україну й надавав допомогу, то він робитиме прямо протилежні речі, що й відбувається. Але до чого тут переговори?
Якщо послухати самого Додіка і прийняти всерйоз те, що він розповідає, то його дуже засмучує загибель людей і таке інше. Але буквально впродовж останніх десяти днів путінці вбили десятки відверто цивільних людей в Україні, і це не викликало у персонажа практично ніякої реакції. А раз так, то яка мета переговорів, якщо тобі відверто начхати на вбивства дітей, хай і не американських? Очевидно, що мета цього цирку може бути якою завгодно, тільки не тією, яку було заявлено публічно. Йому начхати на жертви, а також на факт війни в Європі, і ще більше йому начхати на ті наслідки, що є неминучими як для Європи, так і для всього світового порядку, який він сам валить ледь не щодня.
І тут слід чесно сказати собі, що Трумп у цьому пасьянсі має дві основні цілі, які насправді є двигуном його ініціативи. Перша – очевидна. Він має незакритий борг перед прутіним як мінімум за перші вибори. Можна не сумніватися в тому, що прутін зажадав його повернути просуванням російського порядку денного на ініційованих Трумпом переговорах. Звідси випливає, що скільки б не тривав цей балаган, адміністрація Трумпа пропихатиме бажання прутіна в тому чи іншому вигляді.
І якщо в когось виникають ілюзії, що Додік наважиться тиснути на прутіна, то це можна спробувати вилікувати якимись легкими препаратами на кшталт валеріанки, а якщо не допоможе – звернутися до лікаря по сильніші засоби. Але зробити це треба швидко, щоб остаточно не відірватися від об’єктивної реальності. Проте в цій схемі для Трумпа була ще одна мета. Ось минули перші сто днів його каденції, а йому банально нема чим похвалитися. Звісно, можна розповідати байки про те, що тарифи валяться, як манна небесна, і що скоро всі американці будуть лежати в шоколаді, засмагати на березі молочних рік з кисельними берегами, а весь світ працюватиме на них, тому що він зробив Америку знову великою.
Але реальність виглядає інакше. Митниця акуратно повідомляє, що суми зборів, включаючи нові тарифи, трохи не відповідають тому, що розповідає індіанець Прострілене Вухо. Не те щоб там усе зовсім неправильно, просто називаючи цифри, Додік використовує зайвий нуль у кінці. З іншого боку, що таке нуль? Та нічого! Тому й непокоїтися нема про що.
Але це не все. Насправді, якщо тарифну війну спростити до найбанальнішої формули, то можна сказати, що трампові тарифи – торгівля доступом іноземних товарів на американський ринок. Але фокус у тому, що частина товарних потоків стала змінювати свій напрямок та оминати США. Причому цей розворот відбувається найсумнішим чином для Додіка. Так, не бажаючи піддаватися його рекету, частина країн розвернула свій збут в інших напрямках, хто повністю, а хто – частково. В результаті бар’єри імені Трумпа зробили американський ринок збуту не тільки менш привабливим, а й непередбачуваним.
А тому всі, хто може піти з нього просто зараз, уже роблять це, а інші, хоч і погодяться з вимаганням, але тільки на той час, коли будуть переналаштовувати ланцюжки постачань уже без США. Простіше кажучи, торгівля доступом на свій ринок може виявитися вбивчою для самого ринку. Ми вже писали, що той самий Китай просто припинив постачання на американський ринок важливої сировини та компонентів. Тобто він відмовився грати за цими правилами. Але й у відповідь уже виконуються дії, які просто закривають ринок для американської продукції.
Наприклад, сільське господарство США входить у режим кризи й навіть катастрофи. Китай і частина країн Південно-Східної Азії закрили свої ринки для американської продукції, а натомість уже укладають довгострокові, на 10–20 років, контракти на постачання тієї самої сої з Аргентини і Бразилії. При цьому Китай надає кредити в юанях на розвиток транспортної інфраструктури, яка дозволить збільшити обсяг товарообігу, а у відповідь країни готові повністю перевести взаєморозрахунки на національну валюту, виключивши з формули долар США. І цей процес уже перекидається на торгівлю нафтою і газом, де все більше угод укладається в євро та юанях.
Процес і раніше розвивався в цьому напрямі, але справжнє прискорення він отримав після тарифів Трумпа. Тепер нікого не потрібно агітувати за те, щоб іти від долара та американського ринку. З одного боку, він став непередбачуваним, а з іншого, тепер він втратив ореол непорушного і стабільного торговельного майданчика. І що найгірше для Штатів, цей процес набуває незворотного характеру, і якщо Додік просто зараз почне вибачатися і відгрібати назад, як він це зробив із відстрочкою запровадження тарифів на 90 днів, це вже мало допоможе, бо раніше ніхто не міг навіть уявити собі таку дикість у виконанні США, а тепер це стало реальністю.
А тим більше коли сам Трумп демонструє крайню непослідовність, що викликає сумнів у його адекватності. Справді, щойно він мало не проклинав Китай, а тепер у пресі йдуть такі повідомлення:
«Дональд Трамп і його міністр фінансів заговорили про деескалацію торговельної війни з Китаєм. Дві найбільші економіки світу запровадили фактично заборонні мита на товари одна одної. Але ринки відреагували непередбачувано, і Трамп злякався, вважають аналітики. Трамп заявив, що планує бути «дуже милим» з Китаєм на торговельних переговорах, якщо такі відбудуться, і що мита буде знижено, якщо країни зможуть домовитися. «Вони істотно знизяться, але не будуть нульовими», – заявив Трамп».
І це при тому, що Китай не пропонував жодних переговорів і навіть не відреагував на наполегливі прохання людей Трумпа, щоб Сі зателефонував першим. Мало того, з Пекіна повідомляють, що Сі немає вдома. Загалом цей список можна продовжувати розгромом соціальних програм, просто масовим звільненням держслужбовців, відкритими маніпуляціями з фондовим ринком та іншим, що йде в пасив Трумпа, але йому хоч десь треба було показати позитив. І тут він мав набір із зовнішньополітичних активностей: ХАМАС, хусити, Іран і, звісно ж – Україна.
З ХАМАСом Трумп уже все провалив. Хуситів бомблять, і ніякого перелому немає. З Іраном уже начебто теж злилися. І тому Трумпу треба було дотиснути Україну. Але ж він увесь час говорив про угоду, а це означає, що в ній усі сторони мають отримати щось своє. Так от, росія має отримати скасування всіх санкцій та прощення агресії, плюс – повністю Крим та контроль над захопленими територіями. А що ж Україна? Виявляється – перемир’я та тверді гарантії. А що було до 24 лютого 2024 року? Було перемир’я. І хто ж порушив? І що таке тверді гарантії у виконанні шахрая? Ще один Будапештський меморандум? Ось це була його угода? Саме з цієї причини скасування і повний провал переговорів – благо для України. Принаймні, формула Трумпа – це повна і беззастережна позиція прутіна, тільки прошамкана Додіком. Тому якщо й починати переговори, то точно – без Трумпа, а з Європою. Ну, а помийка зараз заповзає в таку дірку, що незабаром вона сама проситиме про переговори. Якось так.