Власне рішення (Частина 3)

Але це він таке розповідає людям, які не знають справжнього стану справ і не бачили, як воно працює. Вони не чули, як суддя, наприклад, Оболонського чи Голосіївського суду з піною біля рота репетує матюками на сторони, що він їм зараз покаже «кузькіну мать», а я чув. Можливо, товариш суддя не в курсі того, як його колеги з посмішкою міркують про те, що Кримінальний кодекс треба розглядати як меню і що рік строку – штука баксів, або як вони конспіративно тицяють пальцем у перекидний календар, щоб показати ціну питання.

Напевно, він не в курсі того, що загалом ці трудоголіки до засідання у своїй більшості не готуються і вникають у суть просто в ході засідання, а постанови, вироки та рішення знову ж таки – переважно пишуть їхні помічники. По суті, як Україною править Єрмак при живому боневтіку, так і в суді вирок пише невідомий хлопчик чи дівчинка, а суддя може внести кілька виправлень, якщо він має на це час і натхнення, а якщо ні – просто поставить підпис, і на тому – все.

Тож дуже багато хто з тих, хто має на руках рішення та вироки, повинні розуміти, що їхній текст написано людиною, яка не мала ні мантії, ні бляхи, і вона взагалі не була присутня в засіданні, а винесення рішення в «дорадчій кімнаті» суддя просто імітував. Швидше за все – пив чай або перекушував, поки ви обливалися потом і тремтіли в коридорі. Можливо, навіть посміхався, уявляючи, як ви це робите.

Напевно, суддя жодного разу не в курсі того, що після закінчення судового процесу суд іде в «дорадчу кімнату» для ухвалення рішення і, о диво, виходить із неї через п’ять хвилин і починає читати рішення на вісім сторінок тексту, які за п’ять хвилин надрукувати нереально. А є ще більш дивовижні випадки, які показував суд просто на моїх очах. Містер Копперфілд просто відпочиває.

Суть дива полягає ось у чому. Один із апеляційних судів призначає «дорадчу кімнату» просто в залі судових засідань, і сторони виходять у коридор. Двері замикають, бо, крім «трійки», там не повинно бути нікого і ніхто їх не може турбувати. Хвилин за п’ять сторони запрошуються до зали на оголошення, і провідний суддя зачитує рішення з надрукованих аркушів, акуратно скріплених скріпкою.

А весь фокус у тому, що в залі немає принтера. Взагалі! Роздрукувати рішення не було на чому. А це означає, що рішення було надруковано перед засіданням, і всі аргументи, які висловлювали сторони, ті полум’яні промови, які штовхали адвокати, і сама «дорадча кімната», де колегія приймала рішення, були з самого початку фікцією. Все було вирішено наперед і за відомим алгоритмом. І ось суддя нас по-батьківському картає і розповідає про те, що ми неправильно ставимося до суддів.

А мені за часів Януковича, коли ніхто особливо не соромився своїх звичок, доводилося приїжджати в суд до самого початку його роботи. Причому – не в один суд, а практично в кожен у Києві і в деякі – по Україні, і скрізь спостерігати процес приїзду суддів на роботу. Тоді можна було не відвідувати автосалони, а спостерігати нові моделі відомих марок автомобілів просто на стоянці. Якось ми з колегою від довгого очікування початку процесу, який ніколи не починався вчасно і натовпи людей чекали, роблячи перекличку в тому плані, на який час зараз зайшли, зробили простий підрахунок того, скільки треба судді нічого не їсти і не пити, ходити голим і не їздити на море, щоб купити таке диво німецького автопрому. Загалом за все життя він не міг фізично заробити таку суму з огляду на те, що перед суддівством йому треба було мати стаж менш яскравої фігури. До речі, у відпустку такі персонажі їздили туди, де по всьому периметру острова – білий пісок, а бунгало стоять на палях прямо в морі.

І ось як тільки такому судді окреслюєш контури того, що тут присутні не лише «вдячні читачі», які ляскають вухами і в долоні, ентузіазм миттю сходить нанівець. Принаймні, пафос зникає начисто. Ментор вимкнувся, і великий учитель став великим німим. Ну, а все це просто дрібні приклади того, як подібні речі переростають у набагато жахливіші трагедії.

(Далі буде)